Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Минуло два дні. Раді довелося переселитися до іншого будинку. На щастя, не всі мешканці села були погано налаштовані. Після того, що трапилося, її не пустили навіть поговорити з Альбрехтом. Єдине, що не давало старості зробити самосуд — це швидкий приїзд Великого герцога.

Майже весь час Рада просиділа на лавці під будинком Хороса. Проганяти її ніхто не став, але й усередину не пускали.

"Як ти там?" - подивилася дівчина на вхідні двері.

Раптом вона почула тупіт копит і стукіт коліс. Піднявши голову, дівчина побачила позолочену карету, що під'їхала до будинку. До неї одразу ж повернувся бойовий настрій. Тепер все вирішиться!

У будинку теж почули, що хтось приїхав. Рада підбігла до карети, звідки щойно вийшов Мерлін.

- Як добре, що ви приїхали! Допоможіть йому!

- Зараз розберусь! - зсунув брови Мерлін.

Рада відступила, щоб чарівник міг пройти до будинку. Вхідні двері відчинилися і на поріг вийшов слуга старости Хороса, на ім'я Буз. Він був на дві голови нижчий за господаря будинку і не такий грізний на вигляд.

Рада ще, коли вони приїхали сюди гостями, дізналася, що Буз вірно служить цій сім'ї вже двадцять років. Він добре знає всіх мешканців будинку, особливо молоду Софію. Він був, по суті, людиною непоганою, але не послухатися наказів не міг. І допомогти герцогу Альбрехту теж, хоч і вірив у його невинність.

– Прошу, Великий герцог! Староста чекає на Вас! - він перевів погляд на Раду, що стояла за Мерліном. – А вас просили не пускати! Вибачте!

- Залишайся тут! - Мерлін кивнув Раді і пішов слідом за слугою.

Дівчина засмутилася. Через кілька секунд з-за дверей знову визирнув Буз і показав пальцем на вікно, де була відкрита кватирка.

Рада кивнула на знак розуміння і подивившись на всі боки, підкралася до вікна. Побачити вона нічого не могла, оскільки її помітили б, а от щось почути – запросто.

У кімнаті, мабуть, були тільки Мерлін і Хорос, більше вона не почула жодних голосів.

- Ви знаєте закон не гірше за мене! Якщо ми не домовимось мирно, за вас це вирішить суд! А доказів його провини в нас достатньо! Дозвольте відповідати за скоєне! Ваш брат знечестив мою єдину дочку! Я не залишу це просто так!

- Альбрехт ніколи такого не зробив би! У нього гарне виховання, та й я не помічав, що його цікавлять дівчата! У тому сенсі, що він займається музикою чи навчається! Але щоб це зробити…. – у голосі Мерліна зазвучала особиста образа. – Ніколи!

- Але ж він зробив! Я особисто бачив його у ліжку з моєю дочкою!

- А ви впевнені, що ваша дочка каже правду? Може, нічого не було? Може просто комусь хочеться заміж за багатого спадкоємця?!

- Її оглядав лікар! Було все! Було! І повірте на слово, я йому це не пробачу! Ганьба впала на всю нашу родину!

- Може, можна це якось вирішити! Я заплачу, скільки потрібно!

- Вам не підкупити мене! Думаєте, якщо Ви Великий герцог вам все можна? Нехай ваш брат відповідає за вчинок! Був би це хтось із нашого селища вбив би на місці! Тільки з поваги до Вас я даю право вибору. І повірте, це не найгірше.

- Я б так не сказав! Не буде із них сім'ї! - Мерлін став чомусь говорити тихіше. - Не кохає він її!

- Покохає! Тепер після того, що трапилося, ніхто не візьме її заміж! Так, що… Увійдіть у становище. І відповідайте за скоєне… - зрештою відповів Хорос вже спокійним тоном.

Рада почула, що хтось іде та швидко відійшла від вікна. Більше їй нічого не вдалося почути. Зітхнувши, дівчина повернулася на лавку. За двадцять хвилин після цього з дому вийшов Мерлін.

Рада хотіла підійти до нього, розпитати, але побачивши палаючі гнівом очі, побоялася.

- Рада! – гукнув її сам Великий герцог. – Їдь у столицю!

- Ні! – лаконічно відповіла дівчина.

- Тут тобі робити нема чого!

- Але ж тут Альбрехт! То ви нічого не зможете зробити? Ви ж Великий герцог!

– Не я пишу закони! Якби не мій попередник, якому хотілося одружитися з бідною, цього закону взагалі не було б!

- А скасувати його? – з надією подивилася Рада.

- Скасувати можна! Тільки на це знадобиться багато часу! Але... для Альбрехта вже пізно! На жаль, Радо, я говорив зі старостою, з його дочкою та Альбрехтом! Все чисто!

  - Значить, йому не можна допомогти? Його одружать?! – зблідла Рада.

- Тільки якщо Софія зізнається, що обмовила його! Але, Рада, її оглядав лікар! Вибач!

Дівчина, уткнувшись обличчям у груди Мерліна, заплакала. Їй не хотілося вірити у цей страшний сон.

- А якщо з'ясується, що він уже заручений! Весілля не буде? - раптом підняла на нього очі Рада.

- За законом суд може скасувати його заручини! Раніше, Радо, треба було про це думати! Я пропонував, а ви відмовилися!

- Я не хотіла, щоб він постраждав через моє прокляття!

- Проблема лише у цьому?

– І я його не коха.! Він мій друг! – Рада витерла рукою сльози.