Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

- Іди до нього! Я добився дозволу від старости! Може, він тобі ще щось розповість! Я поки що буду в селі!

Від цього Рада одразу повеселішала і швидко пішла до хати. На цей раз її ніхто не зупиняв. Вона знала, куди йти, тому на це у неї пішло кілька хвилин.

Біля потрібних дверей стояв слуга, якого поставили стежити за молодим герцогом.

  - Пропустіть! Мені треба поговорити з ним! У мене дозвіл від старости! – сказала Рада йому.

Дівчині це все не подобалося, але їй довелося терпіти. У неї не лягало в голові те, що сталося з Альбрехтом. Вона знала його добре, і не повірила, що він зґвалтував дочку старости.

Коли її пропустили до кімнати, дівчина побачила, що її друг сидить на ліжку, дивлячись у підлогу. Їй стало шкода його. Рада здригнулася, коли він підняв на неї очі. Вони, за кілька днів проведених у цій кімнаті, згасли.

- Ал. – кинулась до нього дівчина. - Як ти?

Альбрехт знизав плечима.

- Що вони з тобою зробили? Я знайду цю дівчину і примушу її зізнатися, що вона тебе обмовила! – розлютилася Рада.

Альбрехт зітхнув, вставши з ліжка, він відійшов до вікна.

- Мене звинуватили у зґвалтуванні! - з його губ вирвався смішок. Він сам ще не вірив у те, що відбувається. – Староста мені не повірив! Коли він зайшов, вона була в моєму ліжку! Але я точно пам'ятаю, що я до неї навіть пальцем не торкався! І коли лягав, я зачиняв двері.

- Ти точно в цьому певен, Ал? Може, ти ввечері щось випив? Таке ж у тебе бувало.

- Я нічого не пив! Ну хіба що воду! І коли це було?

- Коли ти чіплявся до мене! - звела брови Рада.

- Не нагадуй! Мерлін напоїв якоюсь гидотою! Але я прийшов до тебе тоді не для того, щоб просто помститися! Я не знав більше способів отримати тебе! А цю дівчину знаю кілька днів! Вона може й гарна, але жодної думки про це не викликає!

- Вірю! Але чому, якщо ти так хотів, не скористався нагодою, коли я до тебе прийшла?

- Розумієш, мені треба з кохання! – сів на ліжко хлопець. - І так би я втратив дружбу з тобою!

Дівчина зітхнула, не знайшовши слів. Вона тоді, звісно, була зла на нього. Але якби він скористався можливістю, жодної Гармонії не було б. Може б вони були вже одружені. Рада відігнала від себе ці думки. Зараз вони псували їм дружбу.

– Ти правильно зробив! - сіла поряд з ним дівчина, поклавши руку йому на плече.

- Я не знаю, що робити... Де я помилився? З Беллою так вийшло через мене! І все через мою образу на тебе! Клара бачила в мені тільки друга і без роздумів вискочила заміж за графа. – Ада померла. – Альбрехт мовчав, що вже був одружений. Зараз це не мало сенсу.

- У тому, що трапилося з Белою винна я! Мені треба було спробувати все тоді пояснити тобі, а не втекти! Хоча… я не вважаю себе винною у її смерті.

- А я вважаю! Усі, хто знаходяться поряд зі мною, стають нещасними! – хлопець придушив схлип.

  - А як же я? Адже я щаслива з тобою! Ти подарував мені Гармонію! Адже це ти запропонував створити групу!

– Я! – схлипнув хлопець. - Але поки ти зі мною, тобі завжди загрожувала небезпека!

- Не неси нісенітниці! - образилася дівчина. - Ти винен у тому, що я потрапила у полон до піратів? Що мій човен знищив вибух, і я ледь не потонула в річці? А може, в тому, що мене вигнали зі школи і я потрапила в цей час?

- Ну а після! Починаючи зустрічі з Морлом…

- Ал…. Ну, життя у нас таке! Не шукай того, чого немає! Адже ніхто не просив мене залишатися з тобою! Я могла ще поїхати в Роене окремо, як хотіла! Альбрехте, не накручуй себе. – згадка про Морла боляче дряпнула по серцю.

- І зараз! Я нічого не зрозумів! Я прокинувся вранці, а вона поряд! Кров звідкись узялася на простирадлі! Адже я не міг таке забути! - Альбрехт прикусив губу, уткнувшись обличчям у подушку. – Ну, за що все це?

- Тебе обмовили! І на жаль закон дозволяє у разі доказу твоєї винності одружити тебе з нею.

- Ну чому знову? Чому я постійно в щось влипаю! - Альбрехт від досади стукнув кулаком по подушці.

- Приїхав Мерлін! Все скоро вирішиться! - спробувала його втішити Рада, хоча знала, що допомогти він нічим не може.

- Мене хочуть одружити, Радо! Як це вирішиться?! Тим паче, мене звинуватили в тому, чого я не робив! - хлопець був близький до істерики.

- Візьми себе в руки! Ми доведемо твою невинність! Альбрехт? - Ддівчина здригнулася, коли друг уткнувся обличчям їй у спідницю і розплакався. – Ал! Вір мені! Все буде добре. - погладила вона його по голові.

- Мене хтось прокляв! Я не хочу одружуватися! Чому всі тільки цього й домагаються? Подивися на мене, Радо? – хлопець підняв заплакане обличчя. – Ну що в мені такого? Адже я звичайнісінька людина! Адже я не красень… Гроші?

- Я б не сказала. Мені ти подобаєшся таким! У тебе гарні очі! - Рада осіклася, сказаного вже не повернеш.

- Тоді я їх виколю! - схопився з ліжка Альбрехт.

- Ал! - дівчина схопила його за рукав. Їй довелося докласти сили, щоб змусити його сісти. - Послухай мене! – її це почало дратувати. – Та послухай мене! Жодна жінка не варта того, щоб через неї калічити себе! Ти маєш рацію, ти не красень! Але, Ал. - дівчина здивувалася своєму суперечності. - Ти дуже гарний….