Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

Альбрехт прокинувся через дивний крик в кімнаті. Відкривши очі, він побачив старосту зі своїм слугою. Софія сиділа злякано загорнувшись у ковдру поруч на ліжку..

- Вибачте, батьку! Я… Він…

- Що ти зробив з моєю донькою?! - злий Хорос кинувся до нього.

Далі Альбрехту не хотілося згадувати про все, що було в наступні хвилини. Заплакана Софі зізнавалася батькові, що прийшла запитати герцога з приводу сніданку, а він накинувся на неї. Потім староста вигнав дочку з кімнати і наказав своєму слузі перевірити ліжко, де на простирадлі знайшли плями крові.

Альбрехт слухав і не вірив. Він просто не хотів у це вірити. Йому навіть не давали часу, щоб виправдатися. Невдовзі прибігла Рада, яку розбудив шум у коридорі. Дівчина була вбита тим, що їй розповіли.

- Ви мені відповісте за все! Ти думаєш, якщо крон-герцог тобі можна чужих дівчат псувати? Вибирай, чи ти тепер на ній одружишся, чи я тебе вб'ю! - староста тоді не жартував, зі своєю силою йому вистачило б просто доторкнуться до Альбрехта, при цьому поламавши йому кістки.

І тому, що він змінив «ви» на «ти» відчувалося глибоке презирство щодо нього, як до крон-герцогу.

- Може, все було, як каже Альбрехт! Він не чіпав вашу дочку! – спробувала заступитися за друга Рада.

- А ти мовчи, жінко! Може ви це разом задумали, щоб знечестити мою дочку! Я вимагатиму, щоб ти сьогодні ж покинула село!

- Я не поїду без Альбрехта! – не зрушила навіть із місця Рада.

- Він не поїде звідси, поки не одружиться з моєю дочкою!

На цьому розмова закінчилася. Раду виштовхали за двері, а Альбрехта посадили під замок. Все, це була межа! Дівчина півгодини металася своєю кімнатою, а потім написала листа Мерліну і роздобула в селі сокола. У ньому вона докладно розповіла Великому герцогу про ситуацію, що склалася. Більше вона нічим не могла допомогти другові.

* * *

Був чудовий літній день. На небі не було жодної хмарини. З моменту як він залишив Віджио пройшло зовсім небагато, і настав час займатися підготовкою до весілля. Мерліну важко було приховати щасливу посмішку. Все йшло за планами. Весілля було призначено на п'яте серпня, до нього залишилося зовсім небагато часу.

Справи в герцогстві йшли добре: скарбниця повна завдяки концертам Гармонії; війни не було. Хоча пройшла чутка, що бачили воїнів Роена на перевалі Чорнокнижника. Мерлін подбав про безпеку герцогства, відіславши туди кілька загонів.

Заклавши руки за спину, Великий герцог пройшовся по спорожнілому тронному залу. Він трохи втомився після довгої наради. Почухавши бороду, Мерлін озирнувся на двері, і хотів було вже вийти, як вона майже перед ним відчинилася і вбігла Катана.

– Кана! – губи чоловіка самі розпливлися в посмішці.

- Я прийшла спитати. Може, ти хочеш прогулятися перед обідом?

- З радістю! – Мерлін нахилився, поцілувавши її руку.

Раді з Альбрехтом вже не судилося побачити їх такими щасливими.

Але поки не прийшов лист від Ради, Мерлін і Катана просто гуляли садом. Правила забороняли їм братися за руки. Правила забороняли цілувати в губи... Великому герцогу іноді хотілося плюнути на правила та Вище суспільство. Але він терпів, просто милуючись своєю гарною нареченою.

- Залишився лише тиждень! Я не можу повірити! – підняла очі на небо Канна. - Я ніколи не була дружиною!

- Не хвилюйся! Все пройде найкращим чином! Приготування закінчилося! Скоро приїде твоя дочка з Альбрехтом!

- Все одно якось не віритися! Ну, так не буває! Я з пірата стану Великою герцогинею!

- Колись я взагалі був слугою при дворі короля!

- Швидше б минув цей тиждень! – багатозначно зітхнула Кана. - Мені набридли ці заборони! Чомусь моя Рада та твій брат не звертають увагу на чужу думку! А ми…

Мерлін прикусив губу, відвівши від неї погляд.

- Вони роблять неправильно! Вони поводяться занадто розв'язно! І через це  мають багато проблем! Я колись не хотів, щоб Рада з Альбрехтом спілкувалися, але зараз я був би не проти їх повінчати, аби…

- Догодити суспільству? - закінчила за нього Кана. - А ти не думав, що вони справді просто друзі? Може, з них не вийде пари. І, тим паче, нам відомо, що вони тільки за руки триматися.

- Дізнаюся ще щось, приб'ю! - стукнув кулаком по зовнішній стороні бедра, чарівник.

Катана засміялася.

- Ти заздриш їм?

Мерлін промовчав, вдавши що задумався. Жінка поклала руку поверх його.

- Може, нам потрібно дати собі більше свободи? - Катана подалася вперед, щоб заглянути йому у вічі.

- У нас за тиждень весілля! – хитнув головою Мерлін. - Поки рано.

– Мерлін! - з натиском сказала Катана. - Зніми з себе маску Великого герцога! Мене вже давно ніхто не цілував.

Чарівник важко зітхнув, йому не до часу згадався один епізод з минулого. Він тоді був ще смертним, близько п'ятдесяти років, і через нещастя закохався у Вівієн. Вона була чудовою жінкою, але дуже жорстокою. Зачарований її чарами, Мерлін не помітив, хто вона насправді.

Того злощасного дня він ледь не загинув. А все через поцілунок. Вівієн заманила його в печеру і скористалася тим, що він втрачав голову від її поцілунків. Вона хотіла ув'язнити його надовго в кристалі. І завдяки диву йому вдалося її перехитрити.

З жінками завжди було погано. Дуже багато часу Мерлін потреби не мав когось цілувати. Другий спогад був про Раду. І теж воно пов'язане із поцілунком.

Мерлін боявся поцілувати свою наречену. Боявся, що не впорається з собою.

Катана прибрала руку, і встала з лави. Зробивши кілька кроків, вона зупинилася біля дерева.

- Пробач… Ти маєш рацію! Потрібно потерпіти.

Мерлін, який весь цей час задумливо сидів, раптом скочив і швидко підійшовши до неї ззаду, обійняв.

- Це ти мене вибач. Я дуже довго хотів це зробити ще з дня нашої першої зустрічі! Мені було страшно! Я повірити не міг що можу так просто закохається!