Читати книгу - "Том 10"

з’їхатись би тоді нашим письменникам, українським і галицьким, у Львові та обговррити справу видавництва і всього, що з тим в’яже ся?>> («Зоря», 1892, № 23, с. 460). На цю думку пристали українські письменники з Галичини та Наддніпрянщини (див.: Листування Ів. Франка і М. Драгоманова. К., 1930, с. 46), справою організації з’їзду займалося Наукове товариство імені Шевченка, яке вирішило приурочити відкриття його до початку роботи загальних зборів товариства — 29 червня 1894 року. Дехто з наддніпрянських письменників мав запрошення прибути на з’їзд і надіслати до 18 травня 1894 р. тексти рефератів на теми, що мали стати предметом обговорення: стан літератури, літературна критика, видавництва, періодичні видання, театр, псевдоніми, справа літературної мови і т. д.

Підготовка велася мляво, ще в квітні 1894 р. львівські письменники не мали запрошень на з’їзд, його відклали на осінь (див.: «Зоря» 1894, 27 червня, с. 288). У «Зорі» від 27 жовтня 1894 р. читаємо гірку замітку О. Маковея, що «з картоплею в яму треба було на сей рік закопати проект про з’їзд літератів...». Поза родину Косачів і Старицьких (М. Старицький на цей час збирався із своєю трупою до Львова) зацікавлення з’їздом на Наддніпрянщині не поширилося. Є підстави гадати, що від’їзц Лесі Українки в Софію до родини Драгоманових па початку червня 1894 р. планувався з наміром побувати у Львові па з’їзді, а потім їхати далі.

...В ернутись не до своєї хат и...— Тобто потрапити до в’язниці. Леся Українка говорить про цілком реальну загрозу. Як свідчать архівні документи, царські жандарми «заглядали» в листування поетеси. Саме з цього листа було зроблено виписку для департаменту поліції, на якій вищим жандармським чином накладено резолюцію: «Собрать сведеиия о Косаче, имеютея ли данные

о Маковее, Сообщить генералу Новицкому для сведения, 10.ХІ»

(детальніше див. у вид.: Леся Українка. Документи і матеріали. 1871—1970, с. 99-103).

...«А би-сьмо вже раз всі однаково писал и»...— У згаданій вище статті в «Зорі» (с. 460) О. Маковей писав: «Тоді можна би також умовитись, як нам писати, щоб уже всі ми однаково писали».

...В остатні часи частіше перелітають такі камінці, ніж слова іцирої поради.— Леся Українка говорить тут про мовну дискусію 1891—1892 pp., викликану статтею Б. Грінченка «Галицькі вірші» («Правда», 1891, т. 3—4, вип. 8—10, с. 103—111, 150—158, 200—206). Дискусія набрала досить гострого характеру. У пій взяли участь: І. Франко (Авторові статті «Галицькі вірші».— «Зоря», 1891, с. 356—358); І. Кокорудз (Причинки до спору язикового.—«Зоря», 1891, с. 471—472); І. Всрхрат-ський (Лосун) (В справі язиковій, і декотрі замітки про книжки для українського люду.— «Зоря», 1892, с. 137, 157, 173, 433, 454, 472). Із Східної України полеміку вели: А. Кримський (Хванько) (Наша язикова скрута та спосіб зарадити лихові.— «Зоря», 1891, с. 472— 476); Б. Гріиченко (В. Чайчегіко) (Додаток до замітки «Галицькі вірші».— «Зоря», 1891, с. 476—477; Кілька слів про нашу літературну мову.—«Зоря», 1892, с. 297, 310). Лося Українка, як свідчить лист, обстоювала єдність української літературної мови.

Про фольклористичне в и д а и іпі п. Ф р а н к а...— Тобто про журнал «Житє і слово» (1894—1897), що виходив у Львові за редакцією І. Франка.

Чи вийшов уже збірник пані Кобринської? — Леся Українка запитує про видання «Наша доля, збірник праць ріжних авторів» (Стрий, 1893), що вийшов як перша книжка задуманої Н. Кобринською «Жіночої бібліотеки». Друга книжка альманаху вийшла у Львові 1895 р.

93. ДО Є. І. ДРАГОМАНОВОЇ. 19 листопада 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 108.

Подається за автографом (ф. 2, № 41).

94. ДО М. П. ДРАГОМАНОВА. 24 листопада 1893 р. Київ

Вперше надруковано у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 109—110.

Подається за рукописною копією (ф. 2, № 1215).

«Р о б е р т а Б р то с а» можна послати до «X л і б о р о -б а»...— Поема Лесі Українки була одночасно надрукована в журналах «Хлібороб» і «Дзвінок».

...Д ля «Дзвінка» я ще кінчаю іншу поем у...— Йдеться про поему «Давня казка».

...Не мостити помосту в пеклі.— Тут Леся Українка надає іронічного звучання перефразованому крилатому вислову «Пекло вимощене добрими намірами».

...М ого листа з чортам и...— Леся Українка, виконуючи прохання М. Драгоманова прислати йому записи повір’їв про чортів, надіслала три записи, зроблені в Колодяжпому та Ми роп Іллі:

1. «Кажуть, що комарі — чортівські слугп і ту кров, що випивають, несуть чортові». 2. «Земля, що в чоловіка під нігтями, то чортова земля». 3. «Розплата з чортом душами родичів» (детальніше див.: ф. 107, № 1).

Вперше надруковано скорочено в російському перекладі у вид.: Украинка Л. Собр. соч., т. З, с. 167—170.

Мовою оригіналу повністю вперше надруковану у вид.: Твори в 5-ти т., т. 5, с. 110—113.

Подається за автографом (ф. 2, № 79).

...Переписала твою «Хмару»...— Йдеться про оповідання М. Косача, надруковане, в журналі «Житє і слово», 1894, т. 1.

...У нас була двічі література, велика й мале н ь к а.— Йдеться про збори письменників старшого покоління і молодіжного літературного гуртка «Плеяда».

Я скінчила «Давню к а з к у»...— В автографі «Давньої казки» дата: Київ, 12/ХІ 1893.

Липський Костянтин Антонович — брат дружини М. В. Ли-сеика Ольги Антонівни.

«L і 11 е r а е V і г о r u m о b s с u r о r u т» — власне «Epistolae obscurorum virorum» («Листи темних людей»), видатний твір німецької гуманістичної літератури початку XVI ст., памфлет, скерований проти католицизму і папства. Вийшов анонімно, авторами були Ульріх фон Гуттен, К. Рубіан та інші гуманісти.

Справа Циклопа з Орфее м...— Циклопом у «Плеяді» звали О. Я. Кониського; Орфей — М. В. Лисенко.

Тучапський Павло Лукич (1869—1922) — активний учасник марксистських гуртків у Києві, пізніше член соціал-демокра-тичиої робітничої партії. 1898 року був обраний делегатом від київського «Союзу боротьби за визволення робітничого класу» на Пертий з’їзд РСДРП, неодноразово підлягав арешту. Через нього Леся Українка в ці часи тримала зв’язки з соціал-демократичними організаціями. Після 1905 р. П. Тучапський відійшов від революційного руху.

Дух різдва — персонаж із оповідання Ч. Діккенса «Різдвяна пісня в прозі».

Голоту не всю бачила...— Йдеться про відвідини сім’ї

В. Ф. Сікорської. Голота — Сікорські: Андрій Григорович (1869—>

1922), ровесник і товариш М. Косача по. Київському університету,