Читати книгу - "Зцілення душі, The goddess Aphrodite"

— Ми зможемо, — сказала Емма, поглянувши на Домініка, її очі світлились впевненістю.

Домінік відчув її рішучість і, хоча сам не був певний, він знову відчув силу їхнього союзу. Вони йшли разом, тримаючись за руки, і кожен їхній крок був сповнений обережності та свідомості того, що не можна зрадити своєму шляху, навіть через найменший проступок.

Їхня увага була повністю зосереджена на кожному кроці. Кожен рух був сповнений обережності, оскільки вони не могли допустити навіть маленької помилки. Кожен погляд був уважний, і вони довіряли один одному, знаючи, що лише разом зможуть пройти через це поле.

І ось, після того як вони обережно минули останні отруйні рослини, вони виявили, що поле починає змінюватися. Тіні, що раніше налякали їх, почали відступати, а квіти, які ще нещодавно здавалися небезпечними, розцвіли в нових відтінках. Це була нагорода за їхню терплячість і рішучість.

— Ви довели свою чистоту намірів і тепер готові пройти далі, — пролунав голос вищих сил, тепер наповнений схваленням.

Їхні серця наповнились радістю, і вони пройшли через поле, залишаючи за собою тільки чистоту і гармонію. Вони знали, що кожне випробування стало ще одним кроком до їхньої мети — разом подолати всі труднощі і, в кінцевому рахунку, знайти своє місце в світі, де їхня любов буде найбільшим джерелом сили. Їх перенесли на наступну локацію.

Перед ними простягалося велике озеро, його поверхня була настільки прозорою, що кожен рух вітру або птахів на горизонті відображався на воді, наче вона була дзеркалом. Вода була спокійною, і лише легкий шум ледь вловимих хвиль порушував тишу навколо. Далі, на протилежному березі, розкинувся зелений ліс, а на самому горизонті величезні дерева височіли, їхні гілки обвивалися між собою, немов охороняючи це місце від сторонніх очей.

Навколо озера росли трави, які були схожі на яскраві килими з барвистих квітів, кожен з яких випромінював особливий аромат. Поруч з озером були маленькі галявини, на яких росли дивовижні рослини, чиї пелюстки переливалися всіма кольорами веселки. Трави тут не лише були красивими, але й мали цілющі властивості — їхні запахи могли заспокоїти навіть найбурхливіші душі.

Озеро було оточене величезними деревами з широкими, потужними стовбурами. Їхні коріння виглядали так, ніби вони самі по собі створювали захисний бар'єр, що не дозволяв нікому проникнути без дозволу природи. Під цими деревами росли мохи і лишайники, створюючи казкову атмосферу, але навіть серед цієї краси здавалося, що щось важке, темне і невидиме висить у повітрі, і чим ближче вони наближалися до озера, тим важче ставало дихати.

Кам'яний острів, який стояв в центрі озера, був покритий рунами, які виблискували слабким, але постійним світлом, як мовчазне нагадування про те, що це місце було значущим. Острів виглядав неприродно, його контури нагадували стародавній храм, загублений серед темної води.

Але, чим ближче вони підходили, тим більше відчували, як щось страшне починає рухатись навколо них. Темрява ставала гущею, а на поверхні озера почали виникати образи їхніх минулих страхів. Домінік побачив свою темну частину, свою боротьбу із самим собою, із минулим, яке не відпускало. Він бачив, як його власні руки підняли темну магію, коли він знову і знову звертався до Тиціана за силою.

Емма, в свою чергу, дивилася на свої найглибші переживання: самотність, втрату, сумніви, що вона не здатна захистити світ від темряви, що її сили недостатньо. Вода, наче живе дзеркало, показувала її найбільші страхи, і вона не могла не відчути, як ці думки важать на її серці.

— Ти не зможеш бути щасливою з ним, Еммо. Ти лише зброя. Ти не гідна його. — шепотіли голоси з води.

Ці слова були як удари в серце, і вмить вона відчула, як її рішучість слабшає, але тоді вона поглянула на Домініка, і серце її наповнилось впевненістю. Вона не могла дозволити темряві забрати її волю.

— Не відступай, — прошепотіла вона, дивлячись йому в очі. — Ти для мене все. Разом ми здолаємо всі страхи.

Домінік тримав її руку, його пальці міцно обхопили її, і з кожним її словом він відчував, як сила їхнього союзу тільки зростає і він  наблизився до неї, і вона не відступила, не боялася. Її погляд м’яко розцвів, і вона зустріла його наближення. Він простягнув руку і, обережно, торкнувся її щоки, її шкіра була теплою під його пальцями, а серце билося в ритмі його власного.

І ось їхні губи зустрілися — м’яко, але з такою пристрастю, що кожен дотик був мовби обіцянкою, що вони ніколи не розлучаться. У цей момент час зупинився. Весь світ навколо них згас, і залишилися тільки вони — єдині в цьому нескінченному просторі. Поцілунок був ніжним, але сповненим глибокої емоції, ніби вони обіцяли один одному пройти цей шлях до кінця, незважаючи на будь-які труднощі.

— Я не залишу тебе, Еммо. Разом ми переможемо будь-яку темряву.

З цих слів між ними пройшла магія, і темрява почала відступати. Вони ступили у воду, і коли їх ноги поринули у неї, вода не обпекала, а, навпаки, дарувала відчуття спокою. Вони йшли разом до острова, і кожен їхній крок був впевненим, навіть незважаючи на те, що довкола ставало все темніше.

Коли вони досягли острова, руни на камені почали світитися сильніше, освітлюючи шлях. Вища сила не випробовувала їх більше, їхня віра у своє світло стала їхньою найбільшою силою.

— Тепер ви можете йти далі та перепочити, шлях вам вкаже ваш новий подарунок – компас, який показує напрямок, який ви захочете, а зараз ва краще віднайти сили та підготуватись.

Після того, як Домінік отримав поранення, і вони нарешті змогли перепочити, їхні сили були на межі. Вітер став холодним, а ніч почала опускатися на землю, огортаючи все навколо темрявою. Вони знали, що їм потрібно знайти укриття, щоб відновити сили, тому вони вирушили в пошуках безпечного місця для відпочинку.