Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Зрештою, щось дорахувавши, він знову взявся за трубки і почав бурмотіти під носа допоміжне закляття. 

Тепер вже Айза нарешті зрозуміла, що він робить, і навіть трохи подалася вперед, щоб його зупинити, але в останню мить спинилася. Тесей ж просив її не заважати, так? Ось вона і не буде заважати. 

А що посієш, те й пожнеш – і цей щиголь мав відповісти за неповагу. 

Айза примружилася якраз вчасно. Амулет, який тримав Тесей, вибухнув у нього в руці, освітивши на мить все кладовище яскравим світлом. Спершу Айза думала – можливо, варто було таки щось сказати; а що, як він обпалив лице? 

Але потім вона почула відбірну лайку, якої зазвичай не очікувала від столичних щиглів, і розслабилася. 

Вона кинула погляд на Тесея – той стояв, обтрушуючи червоний плащ від попелу і відкашлюючись від того, який незрозуміло як потрапив йому до рота. Коли Тесей повернувся до Айзи лицем, вона помітила, що йому спалило половину брови, і не змогла втриматися від сміху. 

 – Не бачу тут нічого смішного, – прогарчав Тесей, часто кліпаючи. З одного ока – якраз під тим, де згоріла брова – в нього полилися сльози. Вигляд він мав досить жалюгідний – якраз такий, як Айза і хотіла. – Я хоча би щось намагаюся зробити, на відміну від деяких… 

Він підняв голову до неба і продовжив часто кліпати, а Айза тільки покивала. Вона вже зрозуміла, що сперечатися із Тесеєм – далеко не завжди хороша ідея. 

Коли він нарешті зупинив сльози і обтрусився від залишків талісману (передня частина шикарного плаща все ж стала трохи сірішою), він розмашистим жестом ноги знову стер усі формули. 

 – Хтось тут попрацював з потоками до нас. Нічого не виходить знайти. 

 – Справді? – запитала Айза здивовано. 

Вона підняла букет звіробою, що весь цей час лежав біля неї у траві, і помахала ним у повітрі – так, щоб запах вже напевне дійшов до носа некроманта. 

Йому знадобилося всього кілька митей, щоб усе зрозуміти. 

 – Ти! Ти.. Чому ти не сказала? – Айзі здавалося, що Тесей цілком міг би захлинутися своїм незадоволенням. Ось тільки їй було все одно. 

 – Ти просив не заважати тобі, – потиснула плечима Айза, все ще залишаючись на траві. – І сказав мені бути тихо. Я подумала, що ти, певно, знаєш, що робиш… 

Айза спробувала додати у свій голос стільки наївності, щоб Тесей вже точно зрозумів, що вона над ним насміхається.