Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Один за одним, як якийсь фокусник на ярмарку, він почав діставати з кишень свого камзолу і штанів амулети, дивні металеві палички, призначення яких Айза уявляла досить приблизно, маленькі вітрячки – схожі на ті, якими сама Айза гралася у дитинстві, і ще кілька предметів, які можна було би з натяжкою назвати артефактами. Все це він складав акуратними рядами на найближчу могилу, поки на ній не утворилася якась переносна лабораторія. Айза навіть не уявляла, як мав би звеніти Тесей під час бігу з усім цим приладдям у одязі.

 – Хлібом не годуй, а дай повимахуватися, – тихо сказала Айза, відсуваючись від могили. Вона поняття не мала, що збирався робити Тесей, але нутром відчувала, що результату це дасть небагато. 

 – Ти щось сказала? – ледь не манірно запитав у неї Тесей. Він саме вливав крапельку блакитної рідини з малесенького флакончика всередину металевої трубки. 

 – Нічого, нічого, – Айза сіла на траву неподалік від розкопаної могили і відкинулася назад. Ніч була свіжа і приємна – і грозові хмари, яких вона побоювалася звечора, все ж вирішили відступити і дати їм можливість робити свою роботу. 

Точніше, Тесеєві – бо це він встав над могилою з двома зігнутими на кінцях трубками і почав ними водити у повітрі, як наче очікував і справді з їхньою допомогою щось побачити. Певно, і справді очікував – бо коли за кілька хвилин нічого так і не сталося, виглядав Тесей на диво розчарованим. 

Нічне повітря сколихнулося легким вітерцем. Він м’яко розвіяв Айзі волосся, відволік Тесея і порушив його роботу з металевими шпичаками, які він цього разу вже тримав догори дригом, і доніс до Айзи легкий запах. 

Вона спершу навіть не зрозуміла, що ж було не так; запах був знайомий, приємний і такий, що нагадував їй літо у розпалі – пишний цвіт звіробою і легке різнотрав’я із блідим полином. 

Ось тільки літо вже закінчилося. І звіробій відцвів, і не мало би пахнути усіми цими травами, що зазвичай додають у штин-зілля. Айза сіла рівніше. Вона не думала цього робити – щонайменше, їй здавалося, що в цьому не було ані найменшого сенсу – але вона все ж торкнулася пальцями повітря, вишукуючи у ньому потоки магії. Їх не було. 

Вона спробувала знову – і все з тим самим результатом. Наче пальці щось і знаходили таке знайоме і непевне, але потім воно розпадалося, як  краплі води. 

Сумнівів не залишалося – хтось добряче попрацював над тим, щоб ані Айза, ані Тесей не знайшли жодних слідів. Ось тільки не на ту напали – Айза могла впізнати штин-зілля за половиною ноти – у них в селі його використовували чи не щодня – як один із дешевих, хоч і ненадійних способів розрідити потоки магії у повітрі. 

Тільки ось треба знайти ці гілочки… Звіробій мав лежати десь біля могили – досить близько, щоб заважати їм що-небудь помітити, але не на виду. Айза озирнулася навколо. Вона зазирнула у траву, але там не було нічого, окрім того, що і мало би бути в траві – землі, черв’яків і якихось сухих тростинок. Потім піднялася і прогулялася до надгробка – навмисно спокійним кроком, щоб не звертати на себе тесеєву увагу. 

Той ж тим часом вже відклав металеві трубки, що виявилися марними, і тепер чаклував над талісманом, зрідка примальовуючи руни на стежці під ногами. Повітря навколо Тесея іскрило, але на цьому всі дивовижні відкриття і закінчувалися. 

За надгробком – старим, затертим і настільки покритим мохом, що не можна було прочитати ані дат, ані імені, Айза теж нічогісінько не знайшла. Вона вже почала потрохи сумніватися, а чи не привидівся їй запах штин-зілля, коли вітер повіяв знову, і вона вдруге відчула аромат різнотрав’я. Тепер вона знала, де шукати. 

Трохи віддалившись від розкопаної могили, що ховалася на самісінькому краєчку кладовища, сама-одна, Айза таки помітила те, що шукала. Все ж до цих могил люди приходили не тільки на Жнива – тут були поховані рідні тих, хто жив у Райні, тож вони трохи частіше приходили до цих могил. Тому вона і не звернула спершу уваги на букет, що лежав біля одного з надгробків. Сам собою букет зовсім не був особливим – якісь польові квіти, кілька лілій і хризантем – але зверху хтось обережно приклав і оберемок звіробою, що вже встиг трохи зав’янути, але все ще пахнув сильно і різко – і цим наче розчиняв магічні потоки навколо та тонесенькі волокна. 

Айза стягнула рукав сорочки до долоні і обережно підхопила квіти – попектися штин-зіллям, навіть тим, що вже висохло, вона зовсім не хотіла. Тесей стояв прямо перед нею – вже з іншим амулетом та цілою серією рун під ногами. Що ж, він міг обмалювати ними все кладовище, і це однаково не допомогло би – тепер вже Айза була у цьому впевнена. 

 – Гей-

Не встигла Айза нічого і сказати, як Тесей перервав своє тихе бурмотіння під носа. Перервав тільки для того, щоб підняти руку та, навіть не обертаючись, шикнути на неї.  

 – Тихо! Хоч не заважай… 

Айза підняла брови і відступила. Що ж, якщо Тесей хотів побавитися зі своїми десятками талісманів, вона не збиралася йому заважати. Зрештою, ніч довга, а вона нікуди не поспішає. Тож вона тихенько повернулася до свого місця у траві і, відклавши букет в сторону, всілася спостерігати. 

Тесей знову змінив амулет – цей вже виглядав набагато солідніше. До того ж Айза була переконана, що половину з усього цього приладдя не видавали навіть міським артефакторам з їхніми нульовими навичками роботи з магічними потоками. Тесей агресивно стер руни під ногами і почав виписувати там нові, формуючи з них рівняння.