Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

Тільки зараз повернувся розум. І я усвідомила, що робила все це на очах у Діора. З жахом поглянула в його обличчя, очікуючи побачити там неприязнь і бажання негайно прикінчити. Адже перед ним щойно був звір! Небезпечний хижак, що може наступного разу так само розправитися і з людиною.

Діор був блідий. Його губи кривилися в якійсь дивній суміші огиди і жалості. Це теж болісно різонуло по серцю. Але принаймні давало надію. Вбивати мене він все одно поки що не збирається.

Воїн опустився поруч з тушею тварини і почав її обробляти. Працював швидко і вправно, наче йому неодноразово доводилося займатися подібним. Для мене ж тепер сам вигляд нещасної олениці був нестерпним. Я сиділа, обхопивши плечі руками, і намагалася вгамувати тремтіння.

Діор обсмажив частину м’яса на багатті, загорнув у якесь широке листя і поклав у сумку.

– Буде чим перекусити по дорозі, – кинув він буденним тоном.

Його обличчя стало колишнім, але я все ще пам’ятала той вираз на ньому. Не знаю, чи зможу стерпіти таке знову! Зараз би воліла померти голодною смертю, ніж знову побачити на обличчі Воїна огиду.

Бачачи, що я продовжую сидіти, ні на що не реагуючи, він холодно сказав:

– Ходімо. І так багато часу втратили.

Я навіть сказати нічого не наважилася. Насилу піднялася на ноги, підхопила свою сумку і рушила за ним.