Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

Чоловік із сумом дивився на камінь, який прикрашав холодну зброю.

-Але я радий, що ти там з'явилася і врятувала мою душу.

-Навіщо комусь твоя душа?

-Їм не потрібна моя душа, їм потрібна моя сила. Вбиваючи мене ритуальним кинджалом з чорним обсидіаном і дотримуючись обряду, Каторфі уклали мої здібності в камінь.

Дух зупинився.

-Ми прийшли, - Деміон вказав на кущі оранжевого кольору, на яких росли зелені ягоди, зовсім неапетитні на вигляд. - Їж, - запропонував він, спостерігаючи замішання дівчини. - Це смачно.

Недовірливо зірвавши ягоду, Лія сунула її в рот. На смак вона нагадувала зефір. Жуючи нові ласощі, дівчина розглядала місцевість, але, крім все тих же малознайомих дерев, нового нічого не виявила. Звичайно не межа мрій, але ягодами вона наситилася.

-Я прийшла з завдання, - наївшись ягід, стала розповідати Деміону, який весь цей час мовчав, - і лягла спати, а прокинулася в темниці з тобою. Цей кинджал, - дівчина продемонструвала клинок, який знову поклала назад у кишеню, - світився в темряві, тому я його і смикнула з твого тіла, вирішивши що це ліхтар. Ось так він у мене і з'явився.

-Я пам'ятаю, правда, дуже смутно твій образ і свого брата, спостерігав, як його душа готувалася покинути тіло.

-Я чула твій голос, - згадала Лія. - Ти просив висмикнути кинджал. Я так і зробила.

-А кайдани?

-І кайдани. Я їх змогла зняти, - підтвердила Лія.

-Ти подарувала надію, що брат зміг уникнути моєї долі. Якщо на те воля Всемогутнього - він вижив. Але, завдяки тобі, ні моя, ні його сила не потрапила до мохакні, - він вдячно усміхнувся.

-Так давай я віддам тобі кинджал з твоєю душею і ти оживеш, - запропонувала дівчина, усміхаючись у відповідь.

-Не все так просто. Крім каменю з душею, для обряду потрібен ще камінь Алатир і магія кровного родича. Але з кровних родичів залишився брат, про долю якого мені невідомо, і дядько, у якого вже немає сили.

Лія присіла біля гіллястого дерева.

-Чи є ще якісь варіанти? Без сили родича?

-Є, але це ще більш нереально, ніж те, що мій брат вижив, - новий знайомий важко зітхнув.

-І все ж?

-Наявність на обряді моєї щирої пари.

- За що вона так тебе ненавидить, що не захоче врятувати?

Деміон підняв голову до сонця і замість відповіді сказав:

-Вже темніє, пройдімо до касібрати. Там ти в безпеці зможеш провести ніч, а я буду охороняти твій сон.

-Що таке касібрата? Готель?

-Не знаю значення слова «готель», а ось касібрата 7 - це дерево, я відведу тебе до того різновиду, який зможе утримати твою вагу і на ніч закривається. Нам слід поквапитися. Коли сонце сховається, тут буде не так безпечно, та й листя відкрити не вдасться.

Інших варіантів, як іти за примарою, Лія не бачила, тому попрямувала за ним, розмірковуючи про почуте, про їх світ з дивними деревами й вбивцями, що полювали на силу.

-А яка у тебе сила? - зацікавилася Лія

-У мене був дар - цілительство, - сумно згадав новий друг. - Я вмів лікувати навіть смертельні хвороби. Це дуже рідкісна сила. Зазвичай, це уміння мають провідники, але вони лікують лише легкі хвороби. Мої можливості дозволяли заліковувати рани, - з гордістю похвалився Деміон.

-Круто.

-А які магічні сили у вашому світі?

- У нашому світі немає магії.

-Як немає магії?

-Ось так - немає, замість неї технологічний прогрес. У нас світ цифрових перетворень. Телефони, які допомагають спілкуватися на великій відстані, літаки замість порталів.

І Лія стала описувати наш світ. Світ гаджетів, спортивних тренажерів, мікрохвильових печей. Дивну планету під назвою «Земля».

За розмовами вони не зчулися, як дійшли до потрібного дерева.

Воно мало гігантське листя, яке лежало на землі, немов запрошуючи в них прилягти.

-Улаштовуйся. Ще встигнеш розглянути, - поквапив Деміон, спостерігаючи її замішання та зацікавленість.

Лія лягла в запропоноване ложе, намагаючись розміститися зручніше. І тільки зараз зрозуміла, що її одяг залишився у провідника. Зустрівши нового знайомого, вона зовсім про все забула.

-Добре, що кинджал встигла забрати.

-Це не на добро, що ти не встигла забрати одяг, - зрозумівши хід її думок, сказав Деміон. - Провідник приховав портал по якому ти пройшла, але за допомогою твоїх речей, переслідувачам легше тебе знайти.

-Я ж не знала. У нас кажуть: «Знав би прикуп, жив би в Сочі».

Не встигла Лія договорити, як лист, в якому вона лежала, зачинився, утворивши кокон, і метнувся вгору.

«Американські гірки відпочивають».

Досягнувши певної висоти, лист завмер, ніби не він секунду тому лежав на землі, і спритно закрив у собі Лію.

"Що це було?" - запитала дівчина Деміона. Якось незвично і страшнувато було знаходитися в капсулі листа, не бачачи сонячного проміння.

«Касібрата ліг спати. До ранку ти в цілковитій безпеці. Тут тепло і зручно ».

«Ти добре знаєш ці дивні рослини, мабуть, родом з цих місць? Ти ельзи? »- поцікавилася Лія.

«Ні, я з Ароса».

Лія присвиснула.

«Ці місця ми з братом вивчили дуже добре. В юності, коли гаряча кров по венах вирує, хочеться пригод. Ми приходили знайомитися до місцевих дівчат, влаштовували романтичні побачення і залишалися ночувати у лісі. Ельзи добре володіють здібностями вирощувати рослини і створювати нові. Вони годують їх, захищають і знищують ворогів. Наприклад, дерево, плодами якого ти хотіла поласувати, смертельно небезпечне своїм соком. У молочний сік манцінелли занурюють наконечники стріл. Але він не є небезпечним для тих, у кого є друга іпостась.

Гордістю їх народу є дерево бажань. Після довгих спроб ми з братом пробралися до нього », - він сумно зітхнув.

"І як? Збулося бажання? »

«Ні. У нас було бажання знайти свою бонобі. Як бачиш, я вже точно мертвий, а істинної не знайшов. Ми з братом і ходили сюди в пошуках призначеної. Але не зустріли ».