Читати книгу - "Це не моя справа"

— Ну що ж, гаразд, — сказав я, здвигнувши плечима. — Але мені потрібні результати, — і відлічив тридцять один фунт, поклавши гроші на стіл. — Цього вам вистачить на тиждень. Накопайте мені все, що зможете, на Анну Скотт. Поставте когось стежити за будинком місіс Брембі. Я хочу знати, хто звідтіля виходить і хто заходить, що вона там робить і чому це робить.

— Взагалі-то це справа поліції, — сказав він, швидко згрібаючи гроші в шухлядку стола і зачиняючи її на ключ. — А хто там її веде?

— Інспектор Коррідан, — повідомив я.

Його обличчя спохмурніло.

— О, той! Один із тамтешніх світил, — і насупив брови. — В мої часи він би там і дня не протримався. Знаю, знаю його — він шефів улюбленець. — Здається, містер Меррівезер уже забув про мене, поринувши в якісь свої невеселі думи. — Я не здивуюся, якщо ми накопаємо набагато більше, ніж він. Я радше довіряю старим методам. Робота полісмена — це дев’яносто відсотків терпіння і десять процентів удачі. А ці нові «наукові методи» роблять людей ледачими.

Я буркнув щось, підводячись.

— Сподіваюся невдовзі почути від вас якісь новини. І пам’ятайте: нема результатів — нема грошей.

Він кивнув і несміливо посміхнувся.

— Звісно ж, містере Гармасе. Люблю мати справу з діловими людьми. А таких відразу видно.

В цю мить двері відчинилися, і в кімнату прослизнув невисокий чолов’яга. Він був невизначеного віку, зворушливо-жалісний на вигляд та якийсь обшарпаний. Рідкі вуса поплямлені нікотином, безбарвні очі дивилися на мене поглядом зляканого кролика.

— О, ви прийшли якраз вчасно! — сказав містер Меррівезер, потираючи руки. І повернувся до мене: — Це Генрі Литтлджонс, який особисто займатиметься вашою справою. — В його вустах це прозвучало так, наче цей дивний чоловічок був Філо Вансом[9], Ніком Чарльзом[10] і Перрі Мейсоном водночас. — А це містер Гармас, котрий підкинув нам дуже цікаву справу.

— Хотів би побалакати з містером Литтлджонсом, — повідомив я Меррівезеру. — Можу я його забрати з собою?

— Звісно, — погодився Меррівезер, аж сяючи. — Обов’язково беріть його з собою!

— Ми будемо у мене в готелі, — сказав я Литтл-джонсу. — Хотів би ознайомити вас з деталями справи.

Він кивнув, щось буркнув і відчинив переді мною двері.

Ми підійшли до ліфта і в повному мовчанні спустилися вниз. Я махнув рукою до автівки таксі, пропустив уперед Литтлджонса і саме збирався сісти слідом, коли якийсь інстинкт, інтуїція чи щось інше змусили мене озирнутися. Коротун, котрий намагався проломити мені череп, а потім переслідував у «стандарді», стояв у дверях, дивлячись на мене. На мить наші очі зустрілися, потому він сплюнув на тротуар, розвернувся і пішов у протилежному напрямку.

Розділ VII

Генрі Литтлджонс виглядав у номері готелю «Савой» не менш безглуздо, ніж снігова людина у розпал літа. Він примостився на краєчку стільця, поклав капелюх-котелок на коліна, і сумний вираз застиг на його обличчі. Я розповів йому про Нетту, не оминаючи анінайменшої деталі, й завершив спаленим тілом Анни.

Упродовж усієї розповіді він сидів нерухомо, і засмучений вираз не полишав його обличчя, але з того, як уважно він мене слухав, я бачив, що він не пропустив ані слова.

— Дуже цікавий випадок, — сказав він, коли я завершив. — І потребує неабияких дослідницьких навичок.

Я подумав, що він правий, і запитав, що він про все це думає тепер, коли знає подробиці справи.

Якусь мить він сидів, жуючи свої вуса, потому звів погляд.

— Гадаю, що міс Скотт жива, — озвався він. — Той факт, що зник увесь її одяг, а тіло викрали, щоб його не упізнали, і те, що ви начебто бачили її учора, — на мою думку, цього цілком достатньо. Якщо вона жива, то нам варто дізнатися, ким була та мертва жінка у квартирі міс Скотт. Нам треба встановити також, чи має міс Скотт якийсь стосунок до її смерті; було це вбивство чи самогубство, і чи не криється за цим щось іще. Якщо міс Скотт влаштувала все так, щоби мертву жінку прийняли за неї, тоді вона має конечну потребу переховуватися. І це ми також повинні з’ясувати. Той факт, що вона не взяла ні грошей, ані діамантової каблучки, хоча мала достатньо часу, щоби спакувати свій одяг, вказує на те, що поруч із нею був хтось, кому вона не довіряла і від кого хотіла приховати наявність цінних речей у квартирі. Нам слід встановити, ким був той третій.

— Ви дійшли такого висновку за лічені хвилини, — сказав я, уважно придивляючись до нього. — Я також це збагнув, однак мені знадобилося трохи більше часу, а Коррідан до цього навіть не додумався. Але чому? Чому Коррідан наполягає на тому, що Нетта Скотт — самогубця?

Литтлджонс дозволив собі похмуру посмішку.

— Мені довелося трохи попрацювати з інспектором Корріданом, його нелегко зрозуміти. Знаючи його методи, я припускаю, що він дійшов такого ж висновку, але не хоче, щоб інші про це знали. Можливо, він гадає, сер, що ви причетні до цієї справи, і змушує вас думати, що він дотримується хибної версії — в надії, що ви втратите пильність і якось себе викажете. Інспектор — вдумливий слідчий, а тому я поки що не став би недооцінювати його здібності.

Я витріщився на нього.

— Ото телепень! — вигукнув я. — Таке мені й на думку не спало!

На мить Литтлджонс розслабився настільки, що навіть став схожий на звичайну людину.

— Інспектор Коррідан, що би не казав про нього Меррівезер, — блискучий слідчий. Він упіймав більше злочинців, роблячи вигляд, що нічого не знає, насправді знаючи про все більше, ніж абихто у Скотленд-Ярді. На вашому місці я був би дуже обережний у своїх словах та вчинках, маючи з ним справу.

— Гаразд, пам’ятатиму про це, — озвавсь я. — Наступний наш крок — продовжити копати, поки не наткнемося на щось справді важливе. Я впевнений, що ви маєте рацію щодо Нетти. Вона жива і зговорилася з тим Коулом, щоб той нібито упізнав її тіло. І це пояснює, чому труп викрали. Вони переховують тіло від мене. Чи не могли б ви поїхати в Лейкем просто зараз і приглянути за будиночком місіс Брембі?