Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

Сніданок тягнувся нестерпно довго. Щось говорили, вдаючи з себе розумників, рідні Дакса. Щось незрозуміле і заплутане відповідала їм Велма. А всі робили вигляд, що розуміють її загадкові  промови.

- Здається, всі її побоюються, - тільки-но я те подумала, як у голові пролунала відповідь:

- І правильно роблять, люба.

Врешті решт мене те все стало дратувати. І рідня Дакса,  на котру я стала дивитися через  призму підслуханих  зізнань, і сам Дакс, начебто привітні посмішки та підморгування котрого стали неабияк дратувати. І чужий голос в моїй голові.

От що я мала думати з цього приводу? Що вона,  та відьма,  така талановита емпатка, що з легкістю  пробралася в мою голову? Чи то лише спроба моєї власної сутності знайти хоча б кого не будь, лишень  не бути на поодинокою? Ну,  то треба було б знайти когось більш  простого,  а не відьму,  що обрали мене пильнувати.  

Я підняла очі на відьму. Чогось засоромилася, побачивши,  що та слідкує  за мною  з  дивною  посмішкою  на вустах. Велма ласкаво і підбадьорливо  усміхнулася. А потім якось дуже витончено підвелася зі стільця і ​​сказала:

-Наша дівчинка втомилася. Їй треба відпочити та переодягтися, - це було так переконливо сказано, що ніхто не посмів з нею сперечатися. Що б не означали її слова,  я теж зраділа, що сніданок нарешті закінчився.

Велма рішуче підійшла до мене, допомогла мені піднятися на ноги і повела  до моїх покоїв, жодного разу не збившись зі шляху. Так, наче вже тисячу разів бувала в цьому будинку.

Йдучи поряд з  жінкою,  я своєю  спиною  відчувала погляди ненависних людей, що заманили мене в таку життєву пастку.

Як тільки за нами зачинилися двері, відьма підштовхнула злякану мене до ліжка, а сама почала ходити по кімнаті, сипати якісь трави по кутках, шепочучи при цьому заклинання. Виплеснула якусь бяку з пляшечки на поріг перед дверима. А те, що залишилося - вилила на підвіконня, і розтерла цю бяку оксамитовою портьєрою.

-Ну, ось, тепер її точно потрібно випрати, - подумала я.

- Давно настав час, - погодилася вголос  відьма, і побачивши мій шокований погляд, засміялася.

-Ти що, так і не здогадалася, з ким весь ранок говорила?

- Я думала,  що то мені мариться, - чесно визнала я.

- На твоє  щастя, ні, не мариться. Я можу чути думки рідних  мені людей навіть на відстані. А ти до того ж сильна емпатка. Сподіваюся,  ти знала про це?

Про що саме я повинна була знати? Що вона вміє  чути думки? Подумки балакати? Чи про те, що я – емпатка? А можливо те, що ми могли б бути ріднею? Звісно ж, нічого цього я раніше не знала і навіть не впевнена, що то мені не привиділось.

Я ж на всі очі дивилася на свою гостю - і не могла зрозуміти: як могли ми з Тонею вчора прийняти її за дивакувату тітку? Якщо вона й була старшою  за мене,  то не на багато.

- Двадцять чотири, - ображено надула пухкі губи Велма. – Мабудь,  я трохи перестаралася, наводячи морок на своє  обличчя. Але перейдемо до справи. З твоєю кімнатою я вже попрацювала. Ніхто з поганими думками до тебе зайти не зможе – ні вдень, ні вночі. Навіть у твої сни з поганими намірами не потрапить.  Це по-перше. Пункт другий - ніяких птахів у твоїх покоях бути не повинно. Це не обговорюється, - обірвала на півслові вона мене, збагнувши, що я вже була готова їй заперечити.

Посперечатися, просто щоб трошки збити з неї ту пиху. Я й сама вже зрозуміла, скільки біди заподіяв мені той птах. Хто міг дати мені гарантію,  що наступний теж  не буде зачарованим? Я з шумом видохнула, але промовчала.

- Я не бачу і не чую твоєї магії. Це погано. Але ми впораємося, правда, мала? - відьма погладила мій животик, а я навіть не встигла запобігти тому. - Щоранку я надсилатиму тобі смаколиків - лопай скільки хочеш і нічого не бійся, вони допоможуть тобі відновитися. Хоча в тебе і так вже є могутній лікар, - і вона знову ніжно подивилася на животик.

А маленький вогник усередині немов спалахнув від цих слів. Стало так тепло і добре,  неначе сонечко своїм промінчиком зігріло мої нутрощі. А під серцем розквітала впевненість,  що ця незвичайна дівчина чомусь дуже симпатизує  мені і моїй, ще ненародженій донці. Можливо,  ми і справді рідня? Хоча, скільки я не напружувала пам’ять,  нікого з такою дивною зовнішністю  пригадати так і не змогла. Таж і яким чином може бути родичкою мені, справжній, чистокровній ельфійці жінка,  явно не в першому поколінні народжена відьмою? Такі здібності,  як у неї  передаються від бабусі до матері, а від  матері до доньки.

- Я іноді заходитиму до тебе в гості. Але буду дуже рада бачити тебе і в себе. Навіть кожного дня. Здається, тобі сподобався мій будиночок? - І задерикувато розсміявшись, вона цмокнула мене в лоба. Ткнувши в поціловане місце пальчиком з гострим червоним нігтиком, Велма наказала:

- Спи!

***

І ще довго Велма робила якісь паси руками над дівчиною, що тихо так, по-дитячому сопіла уві сні, і щось ледь чутно шепотіла.

Велма вийшла з кімнати Тамарі пізнім вечором. Дівчина ще так і не прокидалася. Зупинившись у дверях, вона подивилася на Тамі і впевнено прошепотіла:

- Все не просто, Тамі. Але все буде добре – це я тобі обіцяю, – і крутнувшись на каблучках, кокетливо виляючи попою, затягнутою ніжною квітчастою сукньою, вийшла з кімнати.

Внизу, розвалившись у кріслах, один навпроти одного, сиділи Дакс і його мамАн. Проходячи повз, Велма махнула в їхню сторону руками. У здивовані обличчя полетіли тисячі дрібних іскорок, і вони, так і не збагнувши,  що трапилося, позасипали.

Велма вийшла за поріг будинку, і замислилася: перенестися відразу в свій будиночок, чи прогулятися лісом? Вечір був чудовий і вона вирішила таки прогулятись.Зняла туфельки, - вона хоч і відьма, але ноги за цілий день дуже втомилися, і ступила на нагріту за день травичку.

-Я сьогодні дуже багато встигла зробити. Все буде гаразд, Тамі. Тепер все буде гаразд. Ми впораємося. Я бачу, я знаю – буде в тебе і свій дім, і буде в ньому повна скриня щастя.