Читати книгу - "Пам'ятаю тебе, Олена Арматіна"

10

Спускаючись сходами, я вирішила, що трохи пізніше спробую розкласти по поличках всі загадки, що доля загадала мені за останні дні. А сьогодні насолоджуватимусь своїм новим станом.

Тим часом, все навколишнє  цього ранку здавалося дивним і ввижалося в якомусь іншому світлі. Стіни старого замку раптом виявилися бляклими й обшарпаними. Вікна – непривітно брудними. Навіть сходинки  широких сходів, які вели з другого поверху прямо в хол, і одночасно в їдальню, рипіли так, що зуби зводило від цього звуку.

На те рипіння звідкись вискочила служниця. На хвилину завмерла , побачивши мене, і швидко побігла кудись. Чомусь тільки зараз я, дивуючись,  помітила, що вдягнута та служниця була не в просту сукню, а в якісь блискучі і навіть тісні брючки. А занадто пишна дупа ще трохи і вистрибне зі штанів.

Не те,  що я була проти того,  щоб жінки носили штані. Я й сама іноді одягала брюченята. Але мені раптом здалося,  що та служниця виглядала аж занадто безсоромно. Дивно було те, що раніше я того не помічала.

І взагалі, мені раптом здалося,  що всі ці роки я жила немов в рожевій кулі, що раптом луснула, безжально викидаючи мене в реальний світ.

От, щоб та дупа і справді вискочила з  штанів!

- А ти допоможи їй, - хихикнув в моїх подумах той самий жіночий голос. То була вже відома мені руда відмочка з лісу. Здається, її звали Велма. От тільки як вона потрапила у мою  голову? Чи то перші первістки мого божевілля? Хоча ні, я щось переплутала. То ж Дакс мав збожеволіти. Мені дуже захотілося допомогти йому в тому за те,  що він  накоїв.

Я посміхнулася у відповідь на ту пропозицію уявної співрозмовниці.

Але двері з зали відчинилися і, поспішно перестрибуючи через кілька ступенів одночасно, назустріч мені влетів Декс. Він був щасливий, і якось запобігливо заглядав у вічі.

- Ще жива, - хотіла прокоментувати я, але вчасно зупинилася. Я все ще не знала, як бути і що робити. Як шкода, що поряд немає Тоні. Вона б обов’язково щось порадила б мені.

-Тоня!! – я подумки покликала подружку.

А що? Там, де одна уявна співрозмовниця, знайдеться місце і для іншої. Але у відповідь – тиша. Хто б сумнівався?

Мрійливо посміхаючись, я під руку з Даксом пройшла великий хол-їдальню та вийшла надвір. А там, за розкішно накритим столом, вже сиділо все демонічне сімейство. Після того,  що я про них взнала – назвати їх ельфами в мене не повертався язик.

І тут поїхало-помчало!

Мене садять за стіл, їсти подають, напої то такі, то отакі пропонують, допитливо в очі заглядають. Ось тільки з ложечки мене не годують. Чи то їм соромно стало за заподіяну мені шкоду, чи то так майбутній дитинці зраділи.

-А де ділася моя пташка? – тільки й змогла видавити примхливо, збентежено.

Свекруха важко і трагічно зітхнула, Дакс заметушився, тітоньки та сестрички заохали. Прямо театр якийсь. А пташка-то полетіла… Так мені і сказали. І дивно стривожений Дакс пообіцяв упіймати для мене нового птаха.

І раптом всі пазли, що так турбували мене і не давали спокою всю ніч, склалися в одну цілісну картину. Я пригадала той день,  коли мені виповнилося п’ятнадцять. Так ясно, наче це відбувалося всього декілька годин тому, я пригадала,  як потішалася увагою Дакса. Мені була приємна його увага – от і усе. Ніякого розряду, спалаху, тьохкання у серці або щасливого запаморочення. Проста цікавість і легке задоволення від  уваги симпатичного молодого чоловіка.

І все змінилося, ледь я доторкнулася до того птаха. Легкий туман, що обплутав свідомість, якась дивна байдужість до усього і… палаючі блідим золотавим вогнем долоні. Мої  і Дакса. Саме в ту мить,  коли я торкнулася зачарованого птаха, наші долоні запалали. Вони замилили всім очі, за допомогою  чарів видавши те, що ми нібито були обрані одне одному долею.

Навіть на того чорноокого,  в якого я влетіла на виході, в мене була більш  бурхлива реакція,  ніж на «судженого долею».

Сніданок уже був у розпалі, коли знову з'явилася дупаста служниця і щось зашепотіла свекрусі просто у вухо. Та піднялася, і звертаючись тільки до мене, так поважно сказала:

- Дівчинко моя!

Двоюрідна сестра Дакса, що сиділа навпроти мене, при цих пафосних словах нервово пересмикнула плечима. - Ми всі хочемо привітати вас Даксом зі швидкою появою вашого спадкоємця…

Мені дуже хотілося виправити її – я вагітна не спадкоємцем, а донечкою. Але чомусь змовчала.

-І оскільки ти надто болісна, щоб упоратися з такою ношею, ми запросили у поміч сильну лікарку.

Я вже зібралася обуритися з приводу своєї так званої хворобливості та непроханого виклику лікарки, як погляд мій зустрівся з очима – чистими, як у гірському струмку вода. А у глибині тих  очей,  на самому дні виблискують яскраві, наче молода зелень смарагди. Ці очі зачаровували своїм магнетизмом і якось твердо, але водночас надзвичайно ласкаво дивилися на мене.

- Мовчи! - Тієї ж миті пролунав голос у моїй голові. І я замовкла.

- От і розумниця, - мовчки усміхнулася відьма. То що, мені її голос зовсім не привидився? Ну то й добре! Божевілля відкладається.

Але невже родичі  Дакса настільки дурні,  що могли сплутати справжню відьму з  лікаркою? Чи може,  не сплутали,  а просто не хотіли мене лякати раніше потрібного часу?

- Дозвольте представити - наша шановна гостя і лікарка - Велма, - манірно проголосила мати Дакса.

А я при цьому знову зловила на собі погляд Дакса, нібито він за щось вибачається. Невже залишилося трошки совісті? Чи то звичайнісінький жаль до жертви,  що  скоро має  відправитися до праотців?

Не до кінця розуміючи, що відбувається  та чого насправді очікувати від тої рудої  молодухи, я про всяк випадок дбайливо прикрила руками ще зовсім плаский животик.

- Як же вона змінилася, - подумала я, розглядаючи її. - Ну то на то ж вона і відьма!

Велма і справді змінилася. Замість коротеньких  шортів вона була вбрана в простувату сукню. Проте навіть у цій простій на перший погляд  сукні її пухкі груди виглядали надто спокусливо. Мене навіть завидки взяли. Шалені руді кучерики були приборкані і перев’язані невеличкою  хусткою. Сама скромність,  а не свавільна відьма.  От якби тільки не шебутні спалахи в очах  та веселий регіт відьми у моїй голові,  то навіть я могла б подумати,  що обізналася.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно