Читати книгу - "Біла юрта. Міфологія та епос Туркменістану"

Язир і ще кілька малочисельних уругів приєднувалися до нього. Звідси робіть висновок: государя піднимали з багаточисельного уруга, малочисельні уруги приєднувалися до нього; інколи [їх] збиралося шість-сім, а інколи [їх] збиралося три-чотири. А бувало, що [всі] вони ворогували між собою, нападаючи одни на одного, захоплювали [одне одного] в полон. Надлишок полонених продавали купцям з Мавераннахра.

У ті часи в Іраку, Хорасані і Мавераннахрі царі, сіпахі і райяти – усі були тати;[181] окрім татів, нікого не було.

Себуктегін,[182] батько султана Махмуда Газневі, був з народу Кайі; туркмени взяли його в полон і продали купцям.

Уруг Бечене, піднявши із самих себе правителя (тора), почав ворогувати із салорським ілем; вони постійно робили набіги один на одного. Протягом п'яти-шести поколінь між цими двома ілями була ворожнеча. Іль Бечене здолав салорський іль, а тому салорський іль прозвав народ Бечене – Іт-Бечене. У іля Бечене був государ на ймення Тоймадук. Він прийшов із військом, напав на салорський іль, захопив у полон Джаджакли, матір Салор-Казан-алпи і пішов.[183] Три роки по тому він (Салор-Казан-алп), послав свого кетхуду[184] Енкеша з багатим викупом, і той зумів повернути Джаджакли [додому]. З цих слів витікає, що коли загарбники влаштувалися в їхньому [туркменському] юрті, то ті з ілів, які зазнавали нападів і яким [удавалося] врятуватися від ворогів, утікали в Мавераннахр. Так, поступово більшість туркменів опинилися в [цьому] вілаєті, [і лиш] небагато хто з них залишився [на попередньому місці].

У ті часи було багато ілів, які мешкали по той бік від туркменів. Про деякі з них я розповім.

Ближче від усіх [інших] ілів до туркменів жили хатаї, канкли і наймани. Ці ілі почали нападати на туркменів, які залишилися. [Туркмени] покинули всі ці юрти – Іссик-Куль, Алмалик, Сайрам, гори Улуг-таг і Кічік-таг – і прийшли до гирла ріки Сир. Государя свого вони посадили в Янгікенті (Йангікенті),[185] а самі літували і зимували по обидва боки Сира. Жили вони [там], поки не пройшло десять поколінь.

Туркменів, які потрапили в Мавераннахр, таджики спочатку називали тюрками. Через п'ять-шість поколінь під впливом клімату (japra сувга тартди) підборіддя у них поступово стали короткими, очі – великими, обличчя – маленькими, носи – грубими. З ілів, які прийшли в туркменський юрт і поселилися [там], в Мавераннахрі почали з'являтися полонені (асір) і купці. Таджики побачили [їх] і назвали тюрками, а тим, попереднім тюркам дали ім'я турк-маненд, що означає: схожий на тюрка. Прості люди (кара халк) не могли вимовити тюркма-ненд і говорили туркмен.[186]

ПРО ЦАРЮВАННЯ ШАЛ-ЯВИ/ЙАВИ/-ХАНА

Зібрався увесь огузький іль на чолі з Коркут-атою – сином Кара-ходжі [з іля] Кайі, з Енкеш-ходжою [з іля] Салор і Авашбан-ходжою і підняли государем Інала-Яву,[187] з народу Кайі. Візиром у нього був Коркут-ата. І що б не сказав Коркут-ата, Інал-Ява не відступав від його слів. Багато надзвичайних справ звершив Коркут-ата. Він прожив двісті дев'яносто п'ять років і був візиром при трьох государях.

Інал-Ява царював сім років. У нього було два сини: старшого звали Ал, молодшого – Дуйли-Кайі. Інал-Ява-хан, зібравшись помирати, посадив на своє місце Дуйли-Кайи, [а сам] вирушив до [бога].