Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Я не думав, що все так погано. Здається, мені все ж таки доведеться все пояснити. Але перш ніж я встиг щось відповісти, Тайлор перебив мене: 

- Ні, не тут. Пішли до мене, поговоримо.

Він схопив мене за зап'ястя і потягнув униз сходами. Я був трохи шокований такою поведінкою, але змирився з долею і слухняно пішов слідом, не бажаючи ще більше дратувати Тайлора.

Хлопець відпустив мене, тільки тоді, коли ми увійшли в кімнату. Велів мені сісти на диван, а сам сів у крісло навпроти. У кімнаті мало бути тепло, але я почав тремтіти. А може, я просто сильно хвилювався перед майбутньою розмовою. Тайлор звернув увагу на моє тремтіння, зітхнув, роздратовано закотив очі та піднявся з крісла. На хвилину він зайшов у свою спальню і повернувся звідти з пледом. Кинувши його мені, він повернувся на своє місце. Тайлор трохи подався вперед, упершись ліктями в коліна. Заглянув мені в очі та спитав, трохи підвищивши голос:

- Поясни мені, що сталося?

Я не поспішав із відповіддю, закутуючись у плед і сором'язливо опускаючи очі. 

- Я намагався знайти Діраса, злившись свідомістю з вітром, - чесно зізнався я, побоюючись, що якщо я почну щось придумувати або відмовчуватися, Тайлор зі злості мене на крижину перетворить або, може, щось гірше зробить. А я навіть захиститися не зможу. - Хотів перевірити, як у нього справи й так захопився, що занадто сильно виклався. Знепритомнів і замерз.

- У тебе вийшло його знайти? - цікавість ненадовго погасила гнів Тайлора.

- Майже. Я був поруч і зміг побачити лише невелике поселення в лісі. Його самого я так і не знайшов. - Я сумно зітхнув.

- Якщо що, ти зможеш розповісти де його шукати? Знайдеш на карті те селище?

- Зможу. Тільки толку? Хто поїде його шукати?

- А це вже не твої проблеми. Головне, що ти хоч трохи виправдав свою дурість, за яку мені хотілося прибити тебе на місці. Даремно, ой даремно, учитель відключив твої браслети. Це ж треба, щоб його син, - хлопець поморщився, - порушив головне правило, та ще й виклався практично до нуля. Хіба тобі Дірас не розповідав, як це небезпечно?

- Розповідав, - буркнув я. Він мав рацію, але мені не дуже хотілося зараз вислуховувати від нього нотації. - Нічого ж страшного, відновлюся.

- Угу, - кивнув Тайлор. - Через тиждень, приблизно. А перші кілька днів навіть маленьку іскорку запалити не зможеш.

- Та ну? - не повірив я і спробував перевірити.

- Навіть не думай, - Тайлор перехопив мою підняту руку. - Тобі магія набридла? Хочеш спустошити себе до нуля і бути як звичайна людина?

Я заперечно мотнув головою і вивільнив свою руку з хватки Тайлора.

- Ох, - зітхнув Тайлор, - не думав, що буде так складно за тобою наглядати.

- Так не наглядай, - пробурчав я.

Я ж не винен, що останнім часом він вічно трапляється мені на шляху, раніше якось з усім сам справлявся.

- Це мій обов'язок старшого, - твердо відповів хлопець. - А ти не груби. Тебе взагалі варто було б покарати, але так я порушу обіцянку, дану Дірасу, берегти ваші секрети в таємниці. Ти взагалі хоч розумієш, що накоїв? Кілька днів жодної магії, а значить і браслети нікому буде відкрити?

Після цих слів я остаточно усвідомив, яку ж дурість зробив. Прощаючись із батьком, я злякався, що міг би випадково вдягнути робочі браслети, а тепер сам же, через свою дурість позбавив себе магії. Очі зрадницьки защипало, я часто заморгав, збираючись із силами. Не плакати ж перед Тайлором.

- Гаразд, не розкисай, - сказав хлопець, мабуть, усе ж помітивши мій стан. - Я допоможу тобі відновитися швидше. Є в мене один артефакт. Робочий. Щоправда, одразу вогняні вихори творити не зможеш, але мінімальний запас магії буде, хоча б для тих же браслетів. Більше тобі поки що й не треба, - він єхидно посміхнувся і піднявся з крісла.

Тайлор підійшов до одного зі стелажів. Прибрав кілька книжок і дістав дерев'яну скриньку. Провів по кришці рукою, ледве чутно щось прошепотів і відкрив її. Трохи там порившись, він дістав прозорий камінчик на срібному ланцюжку. Віддав його мені.

- Це заряджений кристал. Одягни на шию і носи при тілі. Поки він теплий, значить віддає силу, коли вона вичерпається, він стане холодним. Повернеш його потім.

Я тримав артефакт за ланцюжок, не поспішаючи одягати його. Кристал крутився, переливаючись усіма кольорами веселки у світлі кімнатних свічок.

 - А мені не заподіє болю та сила, що в ньому міститься? - уточнив я.

- Не повинна. Він заряджається не магом, а ніби сам по собі, вловлюючи магічні потоки, що оточують нас. Свого часу і Дірасу, і мені доводилося користуватися цим кристалом і жодному з нас він не завдавав болю.

Раз ним користувався мій батько, значить і мені не зашкодить. Утім, я з обережністю вдягнув кристал, готуючись у будь-яку секунду зірвати його з шиї. На щастя, справді все було гаразд. Я відчув тепло від каменю і те, як потихеньку від нього вливаються в мене потоки сили. Щось подібне я відчував, коли батько ділився зі мною силою, після того, як перестарався із зарядом захисту замку.

- Ну як? - поцікавився Тайлор.

- Добре. Працює.

- Чудово. А тепер можеш йти до кімнати. 

У нашій спальній кімнаті, вже майже всі спали. Тільки Торен та Аїн сиділи на своїх ліжках з розкритими книгами. При моїй появі вони полегшено зітхнули: Торен ледь помітно, Аїн більш відкрито. Малий обережно відклав книгу на тумбочку, тихо зліз із ліжка і підійшов до мене. 

- Ти де пропадав? - пошепки запитав він. 

- Трохи прогулявся перед сном, - теж тихо відповів я, але так щоб мої слова зміг почути Торен. Він теж відклав книгу і дивився на мене.

- Тобі пощастило, що Тайлор до нас не заглядав, бо знову отримав би покарання, - пробубонів Торен. 

- Не страшно, мені це було необхідно, - я з усмішкою глянув на хлопця, а потім зняв куртку та пішов до ванної кімнати. 

Аїн пішов слідом за мною. Коли ми увійшли, він обережно закрив двері, смикнув мене за рукав та доторкнувся до вуха.