Читати книгу - "Дар для Яри, Марина Орєхова"

У вухах стояв відчайдушний гул, і через хвилину мене шпурнуло на підлогу. Вихор, що закружляв мене, стих і розчинився в повітрі, а я зрозуміла, що інтер'єр навколо змінився, наче хтось смикнув за важіль і поміняв театральні декорації.

– Якого біса ти робиш?! Ти чому прогнала людей? Забула обіцянку? – обвалив на мене весь свій гнів Алістер, блискаючи чорними розгніваними очима. Від його погляду хіба що блискавки не розліталися. Я розгублено подивилася на збожеволілого від злості правителя, що нависав наді мною, як скеля, і спробувала встати. Голова кружляла, а у вухах все ще дзвеніло.

Алістере, дякую тобі за ритуал, але вибач, я не можу більше гадати, – пролепетала я, тільки зараз усвідомивши, на який ризик я пішла, вирішивши оминути присягу.

Що ти несеш, Яро!? Як таке може бути? – гаркнув він, від чого я злякано заплющила очі й втиснула шию в плечі.

Я принесла свій дар… у жертву атаме…

Алістер завмер, обмірковуючи почуте. Його суворе обличчя осяяло розумінням, лоб зморщився.

Так от, значить, що ти надумала... Хах! – несподівано пом'якшав він і почухав підборіддя, заросле густою давно не стриженою бородою.

Пробач, але я нічого іншого ціннішого не змогла запропонувати… Мені дуже шкода, але тепер я не бачу карти так чітко і легко, як раніше, – заспокоївшись, почала виправдовуватися я, впевнена в тому, що наша з Мишком хитрість вдалася, і тепер Алістер буде змушений мене відпустити. – Мені шкода всіх цих людей, до того ж чесно кажучи, ця здатність мені подобалася і допомагала в кар'єрі… Але жіноче щастя для мене важливіше за будь-яку майстерність…

Я всіма силами робила скорботне обличчя, зображувала розчарування та жаль. Великий Майстер уважно дивився на мене без гніву.

Що ж, що зроблено, те зроблено... Так, ти кажеш, ритуал подіяв? – хитро посміхнувся він.

Ну так. А чому ти питаєш? – насторожено уточнила я і відразу запідозрила щось недобре.

а ні, нічого. Ритуал і справді гарний. І магу твому, мабуть, сподобався... - Алістер ледве стримував смішок.

Стривай... Ти розіграв мене?! Це... Це все було не за правду?

Ну чому ж... Ритуал ефективний, просто він би подіяв і без деяких деталей.

– Без деяких деталей? Це яких, наприклад? – тепер уже я пішла в наступ, забувши про страх перед Великим Майстром. В голові тут же спливли спогади про той вечір із Михайлом. Як ми пробували всі ці страви при свічках, як у напівтемряві спадала сукня з мого оголеного тіла, як Міша ходив навколо мене з атаме... Я зрозуміла, що мене обдурили, але водночас не почувала себе ображеною. Адже те, що вийшло в результаті, перевершило всі мої очікування... Від однієї думки про ту ніч і про Мішу, серце тьохнуло і провалилося кудись униз живота...

Та так... Не має значення. Головне, що подіяло ж, – ухилився він від відповіді й відразу змінив тему розмови, змусивши мене знову занервувати. – Отже, ти принесла в жертву неоціненний дар, яким не наділений жоден маг у твоєму світі та навіть у цьому?

Так. Вибач. Але я ні про що не шкодую, тепер я знайшла своє щастя… Я дуже тобі вдячна за все, і рада, що мені теж вдалося допомогти Феєрії зберегти такого мудрого та справедливого правителя…

Чекай, ти що це, прощаєшся? – перебив він мене з легкою усмішкою.

Я ж тепер непотрібна тобі... І немає сенсу мені бувати у Феєрії щоночі і...

Ха-ха-хах! – залився гучним сміхом Алістер, змусивши мене знову насторожитися. – Ти вирішила, що я звільню тебе від обов'язків ворожки?

Взагалі-то… так… – обережно підтвердила я його слова, з надією глянувши на нього.

Е, ні. Феєрії потрібна ворожка і нею ти будеш. Нічого не змінилося, – задоволено сказав він і сів за свій робочий стіл, не без насолоди спостерігаючи за моєю реакцією.

Але як мені гадати без дару?

 і раніше. Ти отримала дар Ніневії не відразу, так? Але це не заважало тобі бачити карти, як замислювалося творцем. – пояснив він, посміхаючись, а потім різко прибрав посмішку з обличчя і стукнув кулаком по столу. – Договору бути й крапка!

Я нервово проковтнула і подивилася на нього жалісливо. Очі вже були на мокрому місці. Мені не вдалося обіграти цього злого генія.

Не треба, Яро! Навіть не думай плакати. Це велика честь бути ворожкою, але, звичайно, я не можу змусити тебе ворожити силою. Твоє право ховатися за високим парканом від нещасних, які бажають визначеності, але присяга кров'ю буде в силі, доки карти не знайдуть нової спадкоємиці. Можливо, нею стане одна з феєрієк, яких ти відмовляєшся прийняти. Що ж, діло твоє. А тепер іди. У мене багато справ.

Я вискочила за двері, як ошпарена. Обличчя горіло від хвилювання, думки розрізнено блукали в голові уривками фраз. Віддихавшись, я спробувала зібратися, і пішла геть із палацу. У коридорі я натрапила на Феліцію. Вона не відповіла на моє розгублене вітання і тільки оглянула мене огидливим поглядом.

Ми всі тут робимо свою роботу на благо нашої Феєрії. А таким пройдам, як ти, тут не місце, – процідила вона крізь зуби та пройшла повз.

Мені стало ще гидкіше, і я таки зібралася з думками, щоб швидше забратися з місця, де мені були явно не раді. Переміститися геть мені вдалося тільки на виході з палацу. Я дуже вчасно розчинилася в повітрі під прицілом суворих поглядів охоронців, які косо дивилися на мене, тож не почула їхніх їдких зауважень щодо моєї відмови служити народові Феєрії.