Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

— Ні, годі. Ти закінчила Академію, що нам тепер заважає стати щасливими батьками? – насупився він.

— А як же моя практика лікаря? Ти ж казав, що дозволиш мені працювати…

— Звичайно, дозволю, якщо у тебе залишиться час після мене і ... трьох дітей.

— Що? - вигукнула я, але мене швидко забрали хвилі найприємнішої насолоди.

Зізнатися... я не прагнула вже працювати так, як раніше. Настав час саме для нас двох. Академія стала для мене… сходинкою, щоб стати вищою за саму себе. Так, я носила титул графині де Лівон, але часом я згадувала, хто я насправді. Реса. Сирота. І також згадувала відмову короля дати дозвіл на шлюб зі мною Віторові. Навіть незважаючи на те, що ми врятували його життя.

Вітор зажадав тоді від Його Величності списати його з королівської служби. Король розлютився, погрожував навіть відібрати титул, але Вітор стояв на своєму. Аурі вчинила саме так, як обіцяла. Тому їхній шлюб анулювався. Королю після довгих розмов з графом довелося поступитися лише одному: він списав його зі служби, але залишив титул.

Нам довелося залишити королівство.

Вітор розповів мені про первородну магію і про ту війну, яка тривала в королівстві між двома силами. Навчаючись в Академії, я взяла курс сплетіння магічних ниток, і вже маючи свій досвід, зрозуміла одне: видозмінювати магію в тілі людини можна до нескінченності. Зараз уже неможливо сказати, що магія, яка тече в Його Величності – та сама, перша, яка виникла ще в ті далекі часи. Я була впевнена, що навіть неможливо було відстежити скільки разів вона зазнавала змін. Академія дала мені знання, які я змогла поєднати зі своїм уже великим багажем досвіду. Через деякий час я вже могла спостерігати, що магніті Вітора починають вживлятися, повільно, але все ж таки вони перетворювалися на… звичайні магніті, що нічим не відрізняються від його минулих. Хімію магій повністю не вивчено.

По суті, ми всі є носіями первородної магії. Її частки назавжди залишаються у нашій ДНК магії. Рано чи пізно видозміни все одно відбулися б. Це як… еволюція. Найменший вірус може зробити нас або сильнішим, або вбити. Проникаючи в магполе для лікування, лікарі використовують свою магію, яка вже є чимось на кшталт «паразита».

Прагнення кожної з двох сторін знищити один одного… виглядало настільки дурним. Я, з погляду лікаря, трішечки вченого-аматора, могла з повною відповідальністю заявити, що між нами всіма немає різниці. Викликали лише страх такі вчені, як професор Шолла. І такі біоматеріали як паразит. Але так само, як і будь-яка отрута, придумана для вбивства людини, паразит був створений саме з цією метою. Різниця виявилася лише в тому, що «паразит» професора Шолла був справді вбивцею всіх видів магії. А «паразит», який був використаний багато століть тому…

Поки я жила в палаці, я прочитала книги про історію первородної магії, війну та її винищення. Але не змогла знайти доказів того, що хтось створив паразита-вбивцю. За даними очевидців тих років, випадки видозміни магії траплялися у віддалених поселеннях, зрідка у столиці. Це привело мене до думки, що зміни відбулися з якоїсь іншої причини. Можливо, щось було у воді чи у повітрі? Люди змінилися. Хтось став сильнішим, хтось слабшим, хтось помер, а у когось «імунітет» був сильним і він зберіг свій первозданний вигляд.

Війна почалася через жадібність і прагнення до влади, але я вже не збиралася копатися в чужих помилках. Переконати дві сторони буде неможливо. Тепер я виразно розуміла ставлення короля до мене. Було, звичайно, прикро, але… я була щаслива поряд із Вітором і це було головне.

Так, нам довелося залишити королівство і оселитися у новому для нас місці. У великому новому місті, у новому королівстві, де нас не знали. Ми повінчалися у невеликому храмі без дозволу королів. Перед богами я була законною дружиною Вітора. Я закінчила Академію, стала лікарем, отримала спеціалізацію. Тут ніхто не знав, що я сирота, реса. Мене прийняли вже як графиню де Лівон. Але я хотіла, щоб Вітор пишався мною, щоб у мене була освіта, і ніхто не зміг йому дорікнути, що його дружина… колишня служниця. І мій чоловік мене підтримав, бо зрозумів, що це важливо саме для мене. Я знала, що йому було начхати на все, адже головне – я тепер його дружина. Але він терпляче чекав ці роки, поки я здобувала освіту.

Я не могла повірити, коли дізналася, що, будучи служницею, Вітор переписав на моє ім'я весь свій стан. Він зробив це відразу після того, як король повідомив йому про шлюб з Аурі. Він уже тоді дбав про мене.

Щодо Соура, то його більше ніхто не бачив. Тихіш розповів, що вночі дворецький прийшов до кабінету і зібрав усе зі столів та й пішов. Лише вранці він дізнався, що він зник.

— Як ти гадаєш, а наші сни — це теж якась магія? - запитала я, лежачи у чоловіка на плечі. Я водила пальчиком по його грудях, а його рука лежала у мене на стегні, також лагідно погладжуючи шкіру.

— Не знаю, кохана, — він цмокнув мене в лоба. - Ти ж у нас учений-лікар?

— Я ніколи ні про що подібне не чула, - прошепотіла я.

— Може... це подарунок богів? – припустив Вітор. – Знаєш, ці сни рятували мене. Спочатку, я не міг говорити і намагався уві сні довести тобі, що ти маєш піти від мене. Потім, коли наші сни стали більш... хвилюючими і пристрасними... я вже не хотів тебе відпускати. Ти не відпускала мене ні уві сні, ні наяву, примушуючи почуватися живим.

— Тоді боги повинні подарувати нам і дітей, — тихо уклала я.