Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Ну, чого ви! Що я такого сказала!

– Та так, нічого.

Мабуть, все ж таки коментувати ніхто нічого не захотів, але вся ця ситуація трохи розрядила атмосферу в кімнаті.

– Вибач, що не по темі, але мене це дуже цікавить, суто з наукового погляду, – втрутився Том. – Хотів дізнатися, а чому ти тоді кричала?

– Особисто мене причина крику не здивувала, там було стільки галасу, що я сам ледве стримався, але все ж таки, мені цікаво, що це за голоси були в тебе в голові? – поцікавився Нік.

– Вам пощастило, – посміхнулася я. – Я зможу все пояснити, бо мене також у цьому просвітили.

– Хто? – здивувався Нік. – І коли встиг?

– Хтось, з дуже знайомим голосом, – сказала я і до мене нарешті дійшло, чий це був голос. – О, це був мій дідусь…, – усвідомила я і здивувалися до глибини душі.

– «Той що правитель драконів?», – здивовано запитав у мене Нік, тільки подумки, щоб ніхто інший не почув.

– «Так, він», – підтвердила я його слова.

– Твій дідусь? А як це так? – не зрозуміли друзі.

– Сама не знаю, але серед того балагану я почула його голос, який пояснив мені, що зі мною діялося.

– Гаразд, зустрінеш його – спитай, як він це зробив, а зараз нас інше цікавить, – нагадав Нік.

– Точно, – згадала я, що хотіла розповісти, – спочатку скажу одне, Нік, нам з тобою краще не раниться, або хай саме гоїться. Бо наслідки можуть бути різні.

– Як скажеш. Але чому? – глянув він на мене з цікавістю.

– Звичайні люди, коли зазнають поранень і потім лікуються за допомогою магії, нормально це все переносять, незалежно від того, наскільки серйозною була рана. Але все в цьому світі пов'язане з енергетичним потоком, тобі Орн мав це набагато докладніше розповідати ніж в Альянсі говорили, звичайно сподіваюсь що не тільки мені Нілла цим мозок проїла, – усміхнулась я. – Гадаю, Августій чи не може, чи чомусь не хоче розкривати всі карти. Так ось, про що я, магія зцілення бере свої здатності в основному з цього потоку. І коли її використовують, то все виліковується насправді цим потоком, або замінюється. У моєму випадку це була кров, яку я втратила у великій кількості, і цим запустила драконове самозцілення за допомогою цього потоку. А оскільки дракони набагато тісніше пов'язані з ним, воно мені дало такий ефект, що я чула думки і розмови всіх прилеглих живих істот пов'язаних з цим потоком. А потім ще й твоє лікування наклалося що збільшило присутність цього потоку в моєму організмі. Загалом це все через те, що цієї енергії життя потрапило в мене занадто багато і занадто швидко. От і все!...

– Вибач, я не знав, що зроблю тільки гірше, – сумно промовив Нік

– Що ти! – вигукнула я. – Дідусь сказав, що тоді це було скоріше необхідно. Безкінечно стікати кров'ю не вихід і моє нинішнє самозцілення могло просто не впоратися вчасно. Отже ти, мабуть, врятував мене від смерті. – з подякою звернулась я до Ніка, але здається, це його мало переконало, і він почувався винним в моєму стані. А мені очевидно, потрібно навчитися правильно підбирати слова. – Ой, точно, Томе, – згадала я його запитання. – Чому я кричала? Тому що в мене в голові було майже пекло з мільйонами голосів які одночасно щось говорили, а ще це ніяк не спинити.  Але для тебе є і приємні новини. Твої немагічні медичні навички мабуть дуже стануть у нагоді нам у майбутньому. Принаймні поки я не навчуся справлятися з цим енергетичним потоком ну або перестану травмуватись. Тож сподіваюся на тебе, – підморгнула я йому. 

– Завжди готовий допомогти! – явно зрадів він.

– Бідолашні, як же складно бути драконами. Невідомо, які ще сюрпризи приготує тобі твій організм, – констатувала Фума.

– Ти мабуть єдина істота на землі яка може співчувати драконові через те що він дракон, – засміялась я. – І так Нік, ти мене зрозумів, щоб не надумав поранитися, – звернулась я до нього.

– Та я якось і не збирався, – здивовано відповів він.

– Доречі, а чого ви вранці всі кудись зникли і нічого не повідомили мені? – згадала я делікатний момент сьогоднішнього ранку.

– Тобто не повідомили? – здивувалась моя подруга і з запитанням глянула на Ніка.

– Ну по перше, коли ти спала я тебе розбудив і сказав що ми пішли шукати коней і щоб ти до нас приєдналась коли виспишся і поснідаєш, ти мені сказала щоб я від тебе відчепився, – розповів Нік, чого я взагалі не пам’ятала.

– Ну ти молодець, зайшов що сказати людині яка спить, – виправдовувала я себе тим що не чула такого.

– А по друге, – продовжив він. – Я розумів що ти нічогісінько не зрозуміла з того що я тобі сказав, тому на столі лишив записку, – вказав він на стіл де дійсно лежав якийсь клаптик паперу якого я чомусь вранці не помітила.

– Ой, – тільки я і сказала.

– Отож бо й воно, неуважність – це твоя не дуже сильна сторона. Чи може ти не уважна тільки до того що я говорю, – зітхнув Нік.

– І так! – раптом голосно заявила я щоб закрити тему вранішнього курйозу, – Друзі мої, я хочу вам дещо сказати! – вони всі напряглись і уважно чекали що ж я таке збиралась видати, а через їх серйозні обличчя мені стало смішно і я все ж таки розсміялася. – З Новим Роком, любі мої!! – привітала я їх  крізь сміх.