Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

У тіні дерев від сторонніх очей ховалося невелике озерце з кришталево чистою водою. Це було єдине місце, де можна було сховатися від спекотного літнього сонця. Ніхто зі смертних не знав сюди дороги.

У воді біля самого берега розслабившись сиділи брат із сестрою – Ліан та Ліада. Заплющивши очі, вони дрімали. До їхнього слуху іноді долинав спів птахів. Останні півроку вільна хвилина випадала все рідше.

Стояла нестерпна задуха. Земля без дощу швидко висохла і вкрилася тріщинами. Тяжко було займатися справами.

На Свериді вони майже не відчували зміну погоди, оскільки її контролювали чари, так само, як і хід часу. У зв'язку з останніми завданнями їм все частіше доводилося спускатись до смертних.

Ліада трохи розплющивши очі, потяглася. Вона за цей час встигла виспатися.

- Як же тяжко живеться смертним! Я зовсім забула, як це! Здається, такої спеки не було років двісті!

- Не те слово! - Ліан роздратовано смикнув себе за пасмо волосся. - Від цього сонця у мене вигоріло волосся! - на заяву брата Ліада тільки закотила очі. - Цікаво, чи це дійсно така погода, чи хтось із наших постарався? – хлопець зачерпнув долонями воду та вихлюпнув на себе.

- Не думаю, що…. - дівчина раптом замовкла, прислухавшись. - Ти чув?

– Що?

- Тут хтось є!

- Може дикі тварини! Смертні не знають дорогу сюди! - тепер і хлопець прислухався. – Хоча… запах!

Вони встигли відскочити убік, перш ніж у те місце встромилося кілька стріл.

- Хто тут?! - вигукнула Ліада, начарувавши собі одяг. – Покажись!

Відповідь не забарилася. Від дерев виступило п'ятеро потворних чоловіків із зарядженими арбалетами. У трьох із них замість очних ям зяяла пітьма. Це свідчило, що вони пройшли повний ритуал перетворення. Мисливцями завжди ставали люди - жалюгідні, злі, скривджені на тих, хто володів магією.

- Мисливці! Ви знаєте, хто ми? – грізно звела брови темноволоса дівчина.

- Так. – лаконічно відповів один.

На цьому переговори закінчились. Брат із сестрою зрозуміли лише одне, хтось підіслав їх до них. Але навіщо? У світі існує лише одне, що може позбавити їх сили, і це Золотий дух. Вбити їх може також тільки він. Тоді навіщо підіслали Мисливців за магією?

- Я розберуся сама! - крикнула Ліада, коли помітила, що братові не терпиться вступити в бій.

Піднявши руки, чарівниця начарувала кулю світла, і шпурнула її в нападників.

Декілька Мисливців, у яких потрапило закляття, обсипалися.

- Ви лише жалюгідні покидьки! Не місце вам серед живих! - Ліада була в гніві, що хтось порушив її відпочинок.

Ухилившись від стріл, що летіли до неї, вона одним рухом пальців знищила ще одного супротивника. Бій був коротким. За кілька хвилин біля озера не залишилося нікого з нападаючих.

Раптом брат із сестрою почули за спиною декілька оплесків у долоні і обернулися. На камені, біля озера стояла дівчина в чорній сукні, і з таким самим чорним, наче ніч, волоссям. Дівчина плескала в долоні і золоті браслети на її зап'ястях дзвеніли.

- Зорева? Це твоїх рук справа?

- Якщо й моїх, то що? Що ви зробите мені?

- Навіщо тобі нападати на нас? Навіщо зв'язуватися із цим збродом? – матеріалізувавши срібну косу, Ліан виступив уперед. - У нас немає причин для ворожнечі!

- Це лише початок! Вони були підіслані щоб відволікти вас!

- Відволікти, від чого? – розгубилася Ліада. Вона згадала, як під час бою почула якийсь звук.

- Золоте джерело у наших руках! Арел не зможе проігнорувати це і потрапить у пастку!

- Навіщо тобі це потрібно, Зорево?! Що вона тобі зробила? - закричала Ліада, задихаючись від обурення.

- Мені вона не подобається! – скривила губи чорнява дівчина. – А так, я виконую наказ.

- Аврора тебе підіслала! – здогадався Ліан. – Але не сподівайтесь! Наша пані розумніша за вас! Вам не вдасться її обдурити!

- Побачимо! – посміхнулася принцеса Свериду. - ми повернемо все на свою користь!

- Не отруйся від своєї ж отрути! Ні твоїй матусі, ні Аврорі не під силу подолати Володарку Часу! - вигукнула Ліада.

- Простіше простого! Ми знищимо інкубатор! Цих двох смертних, на яких вона покладає свої надії! - про всяк випадок уточнила Зорева.

- Ні! – вигукнув Ліан. - Киньте це! Якщо ви розбудите Золотого духа всім нам прийде кінець!

Зорева лише посміхнулася, не повіривши жодному слову. Подумки сказавши щось, вона начарувала собі довгий меч, одна сторона його була зі звичайної сталі, інша палала чорним вогнем.

- Золотий Дух? - з її губ вирвався смішок. – Ну, я вже не маленька, щоб вірити в казки!

- Швидше Алмес повернувся б. Свавілля влаштували... - вголос подумала Ліада, і почала захищатися.

Дочка Алмеса та Вульм була безперечно однією з сильних богів третього покоління.

* * *