Читати книгу - "Гармонія (2), Анна Стоун"

На сором'язливість уже не залишалося сил. Роздягнувшись, вони повісили одяг біля вогнища, а спідню білизну трохи досушила Рада.

Притулившись один до одного Рада та Альбрехт задрімали. Їх не розбудили гуркіту грому ні вітер, що завивав у димарі.

Коли вони прокинулися, дощ закінчився. За цей час вітер встиг зламати кілька дерев недалеко.

Досушивши одяг магією, вони переодяглися, і доїли рештки хліба.

Хоч шлунок зводило з голоду вони були задоволені тим, що хоча б виспалися трохи.

Після дощу визирнуло сонце і повітря знову почало нагріватися. Взявшись за руки, дівчина з хлопцем пішли широкою дорогою.

- Пам'ятаєш, як ми колись опинилися в такій ситуації? Без грошей їжа закінчилася! Ти тоді мене вмовила заспівати. - згадав Альбрехт.

- Пам'ятаю! – засміялася Рада. Натомість вона згадала багато неприємного. – Ми стільки разів могли розлучитися за цей час! Це дуже дивно…

- Чому?

- Ну, я не сильно вірю в долю! – зітхнула Рада. - Мені так соромно за свою поведінку! - спогади ніяк не хотіли залишати думки.

Альбрехт здивовано підняв брову.

- Кинь. Що було те було. Тепер ти моя подруга, і я навіть вдячний долі за ті випробування. Адже вони зробили нас сильнішими. Завдяки тобі я залишився у Заргансі.

Рада зашарілася.

- Дякую. - прошепотіла вона, сильніше стиснувши долоню друга.

Пройшовши ще кілька кроків, вони побачили попереду багато вогнів, а неподалік них білу кладку замку.

- Резенфорд! - вигукнули вони одночасно, кинувшись бігти на вогні.

Нещастя залишилося позаду. Нарешті вони були вдома.