Читати книгу - "Що сказала бабця-ворожка?, Rada Lia"

Аня все ж вирішила залишитися у мами на кілька днів, хоча б для профілактики п'янства у Максима. 

— Я повернуся при одній умові, — категорично сказала у слухавку. — Ми відкладемо гроші і я відкрию власний магазин одягу. Хоча б маленький.

— Як скажеш, зайчику, — відразу погодився Максим. Через два дні він привіз Аню з речами додому.

— Що, повернулася таки? — єхидно посміхнулася свекруха, коли відкрила двері квартири. На порозі стояла Аня, а позаду неї тяжко дихав Максим. Ліфт сьогодні не працював. Тож йому довелося тягнути на п'ятий поверх її сумки з речами. 

— Мамо, припини! — пропихтів чоловік. Аня ж мовчки, задерши носа й не удостоївши її навіть поглядом, пройшла всередину.

— Ні, а чого? — не заспокоювалася Тетяна Петрівна, — якщо така горда й незалежна, то й сиділа б зі своїм батьком-алкоголіком. А то принесла нелегка.

— Мамо, я ж сказав досить! — розізлився Максим й швидко зник за дверима кімнати разом з дружиною.

— Ні, ну ти подумай, — вперла руки в боки жінка. — Ростиш його ростиш, всі гроші й час на нього витрачаєш, здоров'я. Ночі не спиш. Особисте життя не влаштовуєш. А воно потім виростає й знаходить собі якусь лярву молоду. Прости Господи! І все — мати вже не указ! — на останній фразі жінка підвищила голос, бо ж не даремно вона тут стояла й розпиналася. Її мали почути.

— Це я лярва молода? — вскочила Аня з ліжка, на яке встигла присісти з дороги. — Я їй зараз покажу, яка я лярва. 

— Ань, ну будь розумніша, — зупинив її Максим, закриваючи собою вихід з кімнати, — вона все-таки моя мати. І вже не молода, — він благально поглянув на дружину, обнімаючи її за талію, й білявка здалася. 

— Аня повір, — з надривом у голосі говорив він їй через пів години після приїзду у ліжку. — Я б ніколи не вдарив тебе. Хіба ти мене не знаєш?

Він дивився таким жалісним і щирим поглядом, що вона вірила. Вірила кожному його слову. 

— Ти ж знаєш, що ти моя найрідніша людина у світі. Скільки ми з тобою разом пройшли, — його очі заблищали. — Я думав, що втратив тебе, що моє життя скінчилося, — він сильніше притиснув дівчину до себе, й вона затріпотіла. Цієї миті їй здалося, що він навіть не друга половинка. Ні. Він — її продовження, невіддільна частина тіла, як рука, нога чи легені. Щось, що потрібне так само сильно, як кисень для дихання:

«Як тільки я взагалі могла розмірковувати над тим, щоб піти від нього. Хіба я змогла б жити далі радіючи цьому життю?» — це була її остання думка до того, як абсолютно гола і щаслива, вона заснула в його обіймах.

Вранці ніжні промені сонця розбудили її. Вона розслаблено потягнулася й простягнула руку вбік, щоб обійняти Максима. Однак чоловіка вже не було в ліжку. Нахмурившись і підійнявшись на ліктях, вона помітила записку на сусідній подушці: «Зайчику, запрошую тебе ввечері до нашого улюбленого ресторану Французький двір. Заїду за тобою о сьомій вечора».

«Це що, побачення?» — подумала щаслива Аня й помчала збиратися на роботу.

— Ти сяєш, наче натерта до блиску каструля у хорошої господині, — помітила Зіна Петрівна, перебираючи поряд з Анею нову партію шкіряних спідниць. Від хазяйки магазину приємно пахло грушами (мабуть, новий аромат), а її блакитні очі посміхалися.

— Чоловік запросив до ресторану, — поділилася радістю Аня.

Погляд Зіни Петрівни вмить посерйознішав. В голос вона лиш промовила:

— Он як? 

Та її поведінку можна було зрозуміти. Особливо після того, як білявка заявилася на роботу з синцями й потім ще кілька днів жила у мами.

— Все добре, — не знати чого Ані захотілося виправдати Максима. — То було звичайне непорозуміння. Ми побалакали й все з'ясували. Він пообіцяв, що така поведінка більш не повториться.

— Тобі видніше, — тихо промовила Зіна Петрівна й перевела тему.

— Перевісь, будь ласка, ці спідниці в перший ряд, щоб їх відразу було видно потенційним клієнтам.

Давно Аня так ретельно не готувалася до побачення. Мабуть, хіба що у студентські роки, коли на п'ятому курсі познайомилася з Максимом. 

— А пішли сьогодні ввечері погуляємо у Долині троянд? — запропонував він їй. Вона ясно побачила бісики в його очах. А ще непідробну, справжню цікавість до неї.

— Можна, — байдуже відповіла тоді.

Їй лестило, що нею зацікавився хлопець на п'ять років старше, за яким бігали всі дівчата в їхньому районі. Високий широкоплечий красень регулярно ходив тренуватися до залу. Однак найбільше їй подобалися його карі, бездонні очі. Коли він на неї дивився, то ніби завжди розумів. Здавалося, він відчував її суть, єство, душу так сказати. І вона все більше в тих очах тонула.

Зараз дівчина мала подібні почуття, коли готувалася до зустрічі. Після роботи в неї була лише година, щоб зробити з себе красуню. Тож білявка, ігноруючи недоброзичливе шипіння свекрухи й чергове намагання усучити їй швабру, бігала по квартирі, намагаючись встигнути до сьомої вечора провести всі необхідні жіночі процедури.

— Ноги мають бути гладенькими, — шепотіла, біжучи з бритвою до ванної кімнати. — Шкіра має сяяти, — промовляла, повертаючись з кухні з маскою на обличчі, що мала відбілити його мінімум на пів тону. Принаймні так обіцяли виробники.

— Ні, ну ти поглянь, — невдоволено зиркала Тетяна Петрівна, замішуючи товстими пальцями фарш для фрикадельок. — Замість того, щоб стати й приготувати щось чоловікові на вечерю… ех… він ще має і гроші витрачати, щоб десь поїсти. Куди котиться цей світ? Краще б все-таки одружився з Машкою.

— Що ж вдягти? — нахмурилася білявка, перевертаючи верх дном вміст шафи. — Червоний шкіряний топік і мініспідниця? Серйозно? Інша я таке носила? А це що? — вона витягнула двома пальцями легку білу сукню, пошиту із прозорої тканини в сіточку. — Не здивуюся, якщо інша я носила чорну білизну під це вбрання, а то й взагалі обходилася без неї, — Аня зітхнула. — В мене немає пристойного одягу, який би можна було вдягти й не згоріти від сорому. Якщо я таке ношу на постійній основі, то я розумію, чому в мами Максима таке упереджене ставлення до мене.