Читати книгу - "Амстердам"

Він потягнувся до «Ришбуру» і наповнив келих Вернона.

— Сто п’ять фунтів пляшка.

Вернон одпив половину.

— Це моя точка зору. А може, у тебе криза середнього віку — чи не почав ти бажати комфорту і чи не перейшов до табору правих, га?

Клайв відповів на укол так само ущипливо.

— А ти знаєш, що це насправді таке? Ти працюєш на Джорджа. Він тобі на шию всівся. Тебе використовують, Верноне, і я здивований, що ти не бачиш цього. Він ненавидить Гармоні за його зв’язок з Моллі. Якби у нього було щось на мене чи на тебе, він теж би це використав,— сказав Клайв і додав: — А може, у нього і є. Вона тебе знімала колись? У костюмі аквалангіста? Або в балетній пачці? Треба ж роз’яснити народу.

Вернон підвівся і сховав фотографії у портфель.

— Я прийшов, бо сподівався на твою підтримку. Або принаймні на чуйність. Я не чекав на такі кпини і на лайку, сучий ти сину.

Він вийшов у хол. Клайв пішов за ним, але не почувався винним.

Вернон, відчинивши двері, озирнувся. Він видавався якимсь немитим, п’яним.

— Я не розумію,— тихо промовив він.— Не думав я, що ти не будеш зі мною відвертим. Яка справжня причина — чому ти не погоджуєшся?

Мабуть, питання було риторичне. Клайв ступив кілька кроків до свого друга і сказав:

— Через Моллі. Ми не любимо Гармоні, а вона — кохала. Він довіряв їй, і вона поважала його довіру. Це було щось особисте між ними. Ці знімки, які вона робила, не стосуються ні нас із тобою, ні твоїх читачів. Їй би точно не сподобалося те, що ти робиш. Щиро кажучи, ти її зраджуєш.

Потім, не надавши Вернену приємності зачинити в нього перед носом двері, Клайв розвернувся і пішов геть у кухню вечеряти на самоті.

3

Біля готелю, на тлі грубого муру, стояла довга дерев’яна лава. Уранці, поснідавши, Клайв сів зашнуровувати черевики. Хоча йому бракує ключового елементу фіналу, він уже має дві важливі переваги. Перша загальна: він налаштований оптимістично. Він зробив грубу роботу в студії та, хоча не виспався, радий повернутися в улюблене середовище. Друга конкретна: він точно знає, чого хоче. Він працював, точно знаючи, що у створеному вже ховаються фрагменти теми, натяки на неї. І щойно тема зрине, він її впізнає. Коли твір буде завершено, мелодія звучатиме для неспокушених вух так, начебто все було задумано і передбачено заздалегідь. Знайти ноти — це акт натхненного синтезу. Так наче він їх знає, але ще не чує. Знає їхню спокусливу солодкість і тугу. Знає їхню простоту, а за взірець, звісно, бере «Оду радості» Бетховена. Візьмімо перші акорди: кілька тонів угору, кілька тонів униз. Така собі дитяча пісенька. Абсолютно без претензій, але все ж таки має духовну силу. Клайв підвівся, щоб узяти запакований ланч, який принесла офіціантка. Який піднесений характер його місії і його амбіцій! Бетховен! Клайв укляк на стоянці, засипаній рінню, складаючи до рюкзака сендвічі з тертим сиром.

Відтак перекинув рюкзак через плече і спустився стежкою донизу. Уночі на Озера подули теплі вітри, і наморозь на деревах і луках біля струмка розтанула. Високі хмари були рівномірно сірі, світло — ясне і рівне, стежка — суха. Кращих умов наприкінці зими годі й бажати. Клайв зметикував, що в нього є вісім годин денного світла, хоча знав: доки видереться на пагорби та спуститься до сутінкової долини, дорогу назад шукатиме зі смолоскипом. У нього був час залізти на Скофелл-Пайк, але він поки що відкладе це, доки не подолає гору Еск-Гоз.

Годину абощо, звернувши на південь до Ланґстрату, Клайв відчував, що, незважаючи на весь оптимізм, стурбованість стискає його тісним кільцем. Він безпорадно дрейфував у сні наяву, вигадуючи заплутану історію про те, як хтось заховався за каменем, щоб його убити. Час до часу він кидав швидкий погляд через плече. Він добре знав це відчуття, тому що часто підкорював вершини сам-один. Завжди доводилося долати небажання. Це було актом волі, боротьбою з інстинктом — піти геть від людей, від житла, від хатнього тепла і допомоги. Відчуття масштабу, обмежене щоденною перспективою кімнат і вулиць, зненацька зіткнулося з колосальною порожнечею. Масивний бескет над долиною був однією довгою зловісною зморшкою на камені. Сичання і гуркіт потоку були мовою загрози. Його змучений дух і всі його основні інстинкти промовляли, що безглуздо і даремно продовжувати, що це помилка.

Але Клайв не спинявся, бо це кулення й острах — достеменне свідчення його стану — недуги, від якої він шукав порятунку, і доказ того, що його щоденна рутина — просиджування годинами за фортепіано — отак його згорбила. Тепер він розпростає плечі й не боятиметься. Тут немає загрози, просто елементарна байдужість. Є небезпеки, безперечно, але тільки звичайні, й досить помірні: травми від падіння, ризик заблукати, раптова зміна погоди, ніч. Якщо Клав з цим упорається, це поверне йому відчуття контролю. Невдовзі людське уявлення про ці скелі зітреться, пейзаж поверне свою красу і затягне Клайва; неймовірна давнина гір і тонка мережа життя, яке населяє вершини, нагадають йому, що він — частка цього ладу, мізерна частка, і що він звільниться.

Сьогодні, однак, цей благодатний процес вимагає більше часу, ніж зазвичай. Клайв ішов уже півтори години і поки що лише придивлявся до окремих валунів перед ним, міркуючи, що за ними може приховуватися, оглядав похмурі скелі та трави у видолинку, відчуваючи неясний жах, а в свідомості досі спливали уривки розмови з Верноном. Відкриті простори, які мали пригасити його гризоту, натомість пригашували все: всі його зусилля здавалися марними. Особливо симфонія: кволі вибухи, бундючність, приречені намагання збудувати гору зі звуків. Пристрасне прагнення. А що взамін? Гроші. Слава. Безсмертя. Це все — намагання заперечити випадковість, яка породила нас, намагання подолати страх смерті. Клайв зупинився, щоб затягнути шнурки. Далі він скинув светра і зробив великий ковток води з фляги, намагаючись змити смак копченого оселедця, необачно з’їденого за сніданком. Потім він зловив себе на тому, що позіхає і думає про ліжко у своєму номері. Але він не міг так швидко втомитися, та й не міг просто повернутися після всіх зусиль, витрачених на те, щоб досягти вершини.

Клайв дійшов до мосту через струмок і зупинився присісти. Треба прийняти рішення. Він може перетнути міст і тихо спуститися ліворуч на перевал Стейк-Пас, а може прямувати до самого