Читати книгу - "Астальдо"

Фіндекано вийшов від князя зі словником під пахвою, то потрапив у материні обійми. Її лагідні докори призвели до того, що він заплакав. Однак, швидко розвеселився знову, оповідаючи братикам та сестричці історію своїх мандрів. В цій історії він був справжнім Астальдо, ну, а про неперевершеного Майтімо, котрий з першого разу потрапив стрілою кажанові в око, Фіндекано оповідав з таким захватом, що брати нагадали йому — занадто вихваляти княжича Мinya Nosse не личить.

— Все це минеться, — відповів Фіндекано. Він дуже на це сподівався.

Майтімо прийшов довідатися як там почувається його оtorno наступного кола світла. Фіндекано сидів у садочку і зубрив синдарські слова.

— Тобі ще пощастило, — засміявся Нельяфінве, — Татко заборонив мені малювати, писати вірші, грати на будь-чому і взагалі займатися будь-якою творчою роботою, окрім роздування міхів в його кузні.

— О-ай, — сказав Фіндекано жалісно, — і як же ти нині…

— Перетерплю, — мовив Майтімо, пригорнувши до себе приятеля, — ти б бачив Макалауре, у якого відібрали не лише арфу, але й набір ювелірних інструментів.

Ювелірна справа була другим захопленням малого музики, і Фіндекано поспівчував йому від серця.

— Ну як синдарин? — поцікавився Майтімо.

— Потроху… Хочеш, я скажу, як тебе зватимуть на синдарині? Маед…

— Чому — Маед?

— Це слово означає «стрункий», як і «Майтімо».

— А як на синдарині буде — «рудий»? — засміявся Руссандол

— Рос… Мідний, або рудий колір…

— Красивіше звучатиме — Маедрос, — урочисто вимовив Феанаріон, — Нехай дівчата — Квенде з Ендоре одразу дізнаються, що я є струнким рудим красенем. А то деякі тут говорять, що не люблять рудих.

— Не побачити нам Ендоре ніколи, — зітхнув Фіндекано, — не судилося…

— Побачимо, — сказав Руссандол з якоюсь дивною впевненістю, — ще побачимо.

Він взяв у друга словник і почав його гортати.

— Виберемо і тобі ім’я… Татко назвав тебе «воєводою з довгим волоссям»… Ти у нас дійсно cаno — княжий воєвода, і волосся у тебе густе та довге — дівчата заздрять… А на синдарині це буде — Фінгон…

— Звучить красиво, — зітхнув Фіндекано.

Вони не знали, що колесо їхньої долі вже пришвидшило оберти. Не знали і що їхні квенійські імена кануть в непам’ять, що не Майтімо і не Нельяфінве, а Маедроса Високого славитимуть і проклинатимуть в Ендоре, і що саме Фінгон Астальдо, Відважний Фінгон поведе Нолдор, Синдар і невідомих ще йому Аданів на останню відчайдушну битву з втіленим злом, і ім’я його дзвенітиме у віках струнами арфи та голосами співців.

***

Сади Ірмо, або ж Лоріен, по праву вважаються найпрекраснішим місцем Валінору.

Вишній Ірмо, Володар Снів, і брат Судді Намо, перебуває в Лоріені постійно, а на острові посеред озера Лореллін світиться перлистим блиском палац його жони, Валіе-цілительки Есте.

Мати Ірмо за навчителя є великою честю. До нього в науку потрапляють лише ті Ельдар, хто має особливі здібності до оsanwe і неабияку силу духу.

Хоча відчувають одне одного на відстані всі Квенді Валінору, і не тільки Валінору, однак, як і будь-які інші здібності, сила оsanwe не є однаковою для всіх.

Від садів Ірмо у напрямку Тіріону-на-Туні поволі йшов молодий Ельда, вродливий, наче квітуче деревце. Ельдар зберігають вроду протягом всього свого життя, яке може обірватися лише насильно, або з власного бажання, однак за тисячі літ вагою знань та досвіду сповнюються душі Ельдар, тому й говорять, що вік їхній можна розпізнати лише подивившись їм в очі.

Синьоокий Нолдо, учень Ірмо, є ще зовсім юним Ельда, і очі його іскряться жагою життя і бажанням нових вражень та звершень. Він вбраний у білесеньку сорочку з золотим шиттям, сірі штани та синю куртку з золотою облямівкою. Все це йому личить — біле та всі відтінки блакиті й синяви є улюбленими кольорами темноволосих і світлооких Нолдор з Аttea Nosse.

Перед тим, як ступити на кришталеві сходи головного узвозу, юнак вийняв з гаптованої торбинки синю накидку, а до поясу прип’яв меча, якого до того ніс в руці, загорненим у тканину.

Накидку молодий Нолдо вбрав поверх одежі. На ній зображено було нещодавно створений герб Другого Роду Фінвіонів — багряний Коловрат на ніжно-блакитному тлі в жовтому колі. Від кола розходилися помаранчеві промені, а оточувала його блакитна ж рамка, прикрашена сріблястими зірками.

Цей герб власноручно створив князь Нолофінве, і відтоді носити його вважали за честь його сини, та спокревені родини, яких було серед Нолдор — близько третини Тіріону. Герб юному княжичу Фіндекано, який нині поправляв на собі накидку, подобався, але він подобався б йому ще більше, якби чудову відзнаку було зроблено не для того, щоб відріжняти здалеку своїх від чужих.

Чужим для Аttea Nocce став рід Феанаро. Ельдар вже давно забули про ті спокійні дні, коли носити відкрито зброю на вулицях Тіріону вважалося непризвоїтим. Нині молодим Ельдар непристойно було ходити неозброєними, бо тоді супротивники одразу б заявили, що той, хто не має при собі меча, боїться поєдинку і не гідний зватися Нолдо.

Поєдинки, хвала Всевишньому та Вишнім Валар, відбувалися згідно суворих обмежень і до першої крові. Так наказав Великий Князь Фінве, який був не в змозі заборонити цю пошесть. Досі ніхто з герцівників не став перед грізні очі Судді Намо, позбувшись hroa, однак, десь в глибинах душі всі розуміли, що подібне може статися у будь-який час.

Сам Фіндекано бридився участю в цих іграшкових двобоях. Він охоче вправлявся у володінні мечем з братами Аракано й Туракано, а також з усіма бажаючими, але проливати свою, а чи чужу кров не хотів, і скаламутити його непробивний спокій не вдавалося жодному задираці з Мinya Nosse.

Третій Дім Фінвіонів також намагався стояти осторонь від цих сутичок, тому вірним Nelya Nosse часом діставалося з обох боків.

На третій знизу терасі Фіндекано побачив двох Нолдор в багряних накидках. Посередині, в чорному квадраті, красувалася восьмикутна зоря — родовий знак Феанаріонів.

Вірні дому Мinya Nosse, спокревені з родом Феанаро, вже давно носили його зорю на своїх плащах. Сам же князь Мinya Nosse пишався гербом, головною складовою якого були все ті ж язики вогню.

Фіндекано пізнав юнаків — то був давній приятель Лауральдо, з яким вони колись намагалися втекти за море, та його nildo, ще зовсім юний Нолдо на ім’я Наренділь.

Молодий княжич зітхнув. Опісля спокою садів Ірмо він мав знову витрачати свій час на те, щоб довести свою огиду до забав, подібних до кривавих поєдинків. Він