read-books.club » Любовні романи » Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням 📚 - Українською

Читати книгу - "Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням"

219
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням" автора Наталія Довгопол. Жанр книги: Любовні романи / Сучасна проза / Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 14 15 16 ... 49
Перейти на сторінку:
виконую волю Господа, а не якогось поганського бога.

– Слушно, – замислився Олесь, наливаючи кисляку та з відразою його сьорбаючи. – Але тоді тобі треба вдягнути на себе білий мішок, підперезатися конопляною мотузкою й постійно бурмотати під ніс молитви. Ти хоч «Отче наш» знаєш, дикунко?

Олесь уже пригнув шию, чекаючи, що цього разу в нього полетить макітра, але нічого такого не сталося. Натомість Рутині очі загорілися ще сильніше.

– Та-ак, молитви! Тут скрізь мають бути ікони та молитви! – аж підскочила вона.

Рута вигребла з печі вуглика й просто на бурій від часу стіні почала виводити слова.

– «Отче наш! Єже єсі на нєбєсі….» – прочитав Олесь, і присвиснув: – Ого! Ти вмієш писати?

– Понаписую на стінах молитви, поставлю нові образи в сінях та на покутті, бо та стара, певно, геть зовсім протрухла, – дівчина вдала, що не помітила вражене обличчя Олеся. – Люди мають бачити те, що їм захочеться бачити. Брехнею можна приховати від людей ще більш неймовірну правду…

Настуня тихенько встала з-за столу. Вона нишком зняла з шиї свій натільний хрестик і обережно приклала його до плеча Рути.

– Що це ти робиш, мала?

– Перевіряю, – ніяково відповіла Настуня. – Але… якщо ти відьма, чому тебе не обпалює хрест, і ти не молишся, із-заду наперед слова вимовляючи?

– Ото дурна! Бо я не служу Дияволу, як полюбляють казати люди, – огризнулася Рута.

– А кому ти служиш?

Рута не відповіла. Чи служила вона богам? Колись молилася Ісусу Христу, потім Велесу й Даждьбогу. Але хіба вона їм служила?

Слова хотіли зірватися з її вуст, але так і лишилися несказаними. Рута відвернулася й мовчки почала витирати від пилу облуплені полумиски.

Благовісника[15]

Весна набирала обертів. Хмари на небі з'являлися все рідше, а раннє сонячне проміння, відбиваючись від церковних куполів, розсіювало повсюди Світ Божий. Дзвони, що били в усіх храмах, кликали людей на службу Благовісника. Але старі люди знали, що той Благовісник не хто інший як Перун, володар блискавки й грому. Що сонце на Перунів день «грає», а дівчата співають тому сонцю веснянки, умиваються зранку «на красу» із проліском у мисці та топчуть ряст на довге життя.

Знав про те й Захар. Сам кидав сьогодні до схід сонця під ноги матері ряст. А зараз ішов до церкви обабіч свої старої, яка згорблено швендяла попереду всіх, щоб зарані дістатися майдану й дізнатися всі останні побрехеньки.

Їхня церква, Успіння Богородиці Пирогощі, розмістилася біля підніжжя гори. Вона гостинно відчиняла двері прочанам – сюди сходився потік ледь не з усього торгового Подолу. Люди віталися, ґречно кланялися, розпитуючи про здоров'я, і тихенько перешіптувалися, розповідаючи останні новини про бурмістра, його жінку та всіх навколишніх сусідів.

– Захаре, коли ти вже прийдеш до нас свататися? – почувся з-за спини життєрадісний голос Райки, матері Феді.

Сама Федя стояла трохи осторонь, заливаючись багрянцем під колір своєї хустки, вдаючи, що нічого не чує.

– Скоро, тітко Раїсо, скоро, – весело відповів він. – От тільки на весілля зароблю!

Він упевнено підійшов до Феді й узяв її за рукав.

– Я вже давно цю красуню для себе приглядів, – із ніжністю в голосі сказав Захар, зазираючи дівчині в очі. – Тож, як не шкода таку ягідку з дому відпускати, то готуйте придане!

Матері лише посміхнулися. Вони теж уже давно змовилися й тепер лише терпляче чекали, поки Захар, що працював підмайстром у чинбаря[16], назбирає достатньо грошей на весілля. Жінки вже півсотні разів уявляли собі, чи то пак – обговорювали в купі, і весільний бенкет, і шати нареченої, і чим прикрашатимуть бричку, і в якій церкві вінчатимуть дітей, а в якій хреститимуть онуків, названих на честь дідів-прадідів.

– Та що там казать! Наша Федя буде найгарнішою нареченою, яку в Києві тільки й бачили! – вигукнула Ярина, Захарова мати. – Але зараз, Райко, я скажу тобі щось, від чого ти просто упадеш! Хай мене Бог покарає, коли брешу!

Молодиця недовірливо повела сивіючою бровою.

– Що ж це має бути за новина, від якої я повинна впасти?

– Я чула, що старець Никодим звівся на ноги тиждень тому!

– Не може бути! Він же два літа вже з печі не вставав! – ледь не вигукнула Райка.

– Та божуся тобі, що свята правда! – почала хреститися Ярина. – Але це ти ще не знаєш, хто те чудо сотворив!

– І хто ж, як не Матір Божа чи сам Господь Бог?

– Господь то, Господь, але хтось із плоті й крові до того діла руку приклав. І знаєш, хто? Дочка покійної відьми Агрипини, нехай їй там легенько гикнеться, Рутенія!

– Оте руде марудне дівчисько, що всі Гончарі на коліна поставила? Бодай їй неладно було!

– Тс-с! Що ти кажеш! Гріх, гріх так казати! У неї тепер уселився Дух Святий, і вона людей зціляти стала. Он, Сомка Івана на ноги звела! А у нього ж падуча була… Люди кажуть, що й Лементиху від хвороби кишок вилікувала!

– Та ти що! То вона з чортом знається, а це вже святенниця така зробилася!

– Я й сама не зразу повірила, та хіба люди брехатимуть? Тільки вона, того… не сповна розуму, кажуть!

– Ще б пак, із розуму зійти, таке переживши! Бі-ідна сирітка! – скинула руки догори Райка.

За кілька хвилин біля жінок уже зібралися мало не всі парафіяни. Усі слухали, додавали свої дивовижні історії зцілення, бувальщину й небувальщину, і охали від здивування.

– А ця Рутенія, як малою бігала, у мене постійно любисток для матері брала. У мене такий кущ великий на городі ріс, а у них щось не прижився, – говорила тітка Явдоха з Глибочиці. – Така чемна дівчинка була, ця Рутенія!

– А я їм молоко свіженьке постійно носила! Її мама моєму мужу зуби полікувала та дитину з пропасниці витягла. Вік тепер не забуду!

– А я їй колись човника з дерева змайстрував…

За такими розмовами подоляни й не вчулися, як на площі з'явився отець Никодим попід руку з самою Рутою.

Тиша запанувала навколо. Натовп, затамувавши подих, спостерігав за кожним кроком кульгавого старця в довгій чорній рясі та його супутниці, убраної в білу конопляну робу та з головою закутаної в широкий рантух. Погляд дівчини був зосереджений десь вдалині, нібито вона не бачила, куди йде, але кожен рух її був твердим і упевненим, а обличчя спокійним і сповненим благодаті.

– Вона справді причинна!

– Блаженна!

– Осяяна Святим Духом, одразу видно!

Люди зашепталися й, нахиливши голови в поклоні, утворили живий коридор, через який до церковного порогу

1 ... 14 15 16 ... 49
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням"