Читати книгу - "Сповідь відьом. Тінь ночі"

глядача. Із темного ґрунту довкола дерева світилося іще з десяток очей, відокремлених від тіл і перелякано вирячених. А за сухим дубом виднівся гай з оманливо нормальних дерев із блідими стовбурами та райдужно-зеленими гілками. Той гай кидав додаткове світло на всю зображену сцену. І лише придивившись уважніше, я побачила, що на тих гілках ростуть вуха, які начебто прислухалися до нічних звуків.

— Що це означає? — спитала я, зачудовано витріщившись на твір Босха.

Метью пояснив, перебираючи пальцями застібки на своєму камзолі.

— Цей твір є своєрідною демонстрацією старого фламандського прислів’я: «Ліс має очі, дерева мають вуха; тому я бачитиму, мовчатиму й слухатиму». Ці слова чудово відображали потаємне життя, яке вів Метью, і нагадали мені про новітній девіз Єлизавети.

Інтер’єр триптиха становив три взаємопов’язані сцени: на одній панелі було зображення скинутих янголів, намальованих на тому ж оксамитово-чорному тлі. На перший погляд вони більше нагадували бабок із мерехтливими подвійними крильцями, але тіла мали людські; вони летіли униз, падаючи з небес, а їхні голови та ноги корчилися в муках. На протилежній панелі в Судний День піднімалися з гробів померлі, і була ця сцена набагато моторошнішою, аніж фрески в замку Сеп-Тур. Зяючі пащеки риб та вовків були входами до пекла, які всмоктували в себе проклятих, прирікаючи їх на вічний біль та вічні муки.

Однак у центрі містилося абсолютно нетипове зображення смерті: воскреслий Лазар спокійно вставав собі з могили. Із довгими ногами, темним волоссям та серйозним лицем, він вельми нагадував Метью. А по краях центральної панелі засохлі лози давали химерні плоди та квіти. Із деяких стікали краплі крові. Інші народжували людей та тварин. Але Ісуса ніде не було видно.

— Цей Лазар схожий на тебе. Недивно, що ти не хочеш, щоб цей триптих потрапив до Рудольфа, — сказала я, подаючи Метью його червоні панчохи. — Напевне, Босх також знав, що ти — вампір.

— Єроен, зазвичай відомий під ім’ям Єронім, побачив те, що не мав бачити, — загадково мовив Метью. — Я не здогадувався, що Єроен бачив, як я харчуюся, допоки на мої очі не трапився його ескіз, де я був зображений разом із теплокровною істотою. І з того дня він вірив, що всі створіння мають дуалістичну природу: частково людську і частково — тваринну.

— А інколи — частково овочеву, — зауважила я, придивляючись до жінки з полуницею замість голови та вишнями замість рук. Вона панічно тікала від диявола, який вимахував виделкою, а на голові замість капелюха у нього сидів лелека. Метью здивовано гмикнув. — А Рудольф знає, що ти вампір? Як знає це Єлизавета і знав Босх? — Мене дедалі більше непокоїло, як багато людей уже встигли прилучитися до таємниці Метью.

— Так. Окрім того, імператор знає, що я є членом Конгрегації. — Метью скрутив яскраво-червоні панчохи у вузол. — Дякую, що знайшла.

— А тепер скажи мені, чи маєш ти схожу звичку губити ключі від авто? Щоб мені не доводилося кожного ранку вислуховувати твої істерики, коли ти збиратимешся на роботу. — Я оповила руками його стан і притулилася щокою до серця. Його повільне розмірене биття завжди заспокоювало мене.

— Інакше ти зі мною розлучишся, еге ж? — Метью теж обійняв мене і прихилив свою голову до моєї, зливаючись зі мною воєдино.

— Ти ж обіцяв мені, що вампіри не розлучаються зі своїми дружинами, — піддражнила я його й ущипнула. — Коли ти вдягнеш оці червоні панчохи, то станеш схожим на мультиплікаційного персонажа. На твоєму місці я б вдягнула чорні панчохи. Ти й так помітний.

— Відьма, — резюмував Метью, відпускаючи мене з поцілунком.

І він пішов нагору до замку в строгих чорних панчохах та з довгим, скрученим у сувій посланням у руці. Те послання частково мало віршовану форму і пропонувало Рудольфу прекрасну книгу для його колекції. Повернувся він через чотири години з порожніми руками, віддавши послання якомусь імперському чиновнику. На аудієнцію з імператором потрапити не вдалося. Натомість Метью, разом із рештою іноземних послів, змусили довго й даремно чекати в передпокої.

— То було все одно, що потрапити до скотовоза — всі ці розпашілі тіла, що затиснули мене з усіх боків! Я хотів було піти деінде ковтнути свіжого повітря, але в сусідніх кімнатах було повно відьом.

— Відьом? — Я злізла зі столу, який підставила для того, щоб надійно сховати меч Метью на вершечку шафи напередодні приїзду Джека.

— Десятки, — відповів Метью. — Вони скаржилися на те, що коїться в Німеччині. — А де Гелоуглас?

— Твій племінник пішов купити яєць і знайти нам економку та кухарку. — Франсуаза навідріз відмовилася супроводжувати нас, за її висловом, до краю безбожних лютеран. І зараз вона вже знову була в Старій Хижці зі своїм коханим Шарлем. Гелоуглас виконував функції мого пажа та охоронця, допоки не прибуде решта. Він чудово володів німецькою та іспанською, і це робило його незамінним у справах, що стосувалися забезпечення нашого помешкання всілякими припасами.

— Розкажи мені ще про відьом, яких ти там зустрів.

— Це місто — притулок для кожного створіння в Східній Європі, яке побоюється за власну безпеку, — для демона, вампіра та відьми. Але особливо гостинно зустрічають при дворі Рудольфа саме відьом, тому що імператор прагне долучитися до їхніх знань. І їхньої міці.

— Цікаво, — сказала я. Не встигла я зацікавитися конкретними особами відьом, як моє третє око вже побачило кілька облич. — А що то за чаклун із рудою бородою? І відьма, в якої одне око блакитне, а друге — зелене?

— Ми не пробудемо тут настільки довго, щоб їхні особи мали для нас якесь значення, — невдоволено відказав Метью, прямуючи до дверей. Завершивши справи для Єлизавети, він збирався на той бік ріки до празького Старого Граду від імені Конгрегації. — Я повернуся, коли сутенітиме. Залишайся тут, доки не повернеться Гелоуглас. Мені не треба, щоб ти десь загубилася. — А якщо висловлюватися конкретніше, йому не хотілося, щоб я здибалася з іншими відьмами.

Гелоуглас повернувся на Шпоренгассе з двома вампірами та одним кренделем. Останній він віддав мені і представив мене моїм новим служницям.

Кароліна (кухарка) та Тереза (економка) були членами обширного клану богемських вампірів, чиє основне заняття полягало в служінні аристократам та важливим закордонним гостям. Як і слуги де Клермонів, вони заслужили свою репутацію — і незвично високу платню —