read-books.club » Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

180
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 146 147 148 ... 212
Перейти на сторінку:
і почуття прекрасного. Я хотів, аби Бетті прийняла католицтво — мені б сподобалось, якби її хрестили у вінку з паперових квітів, — але вона безнадійна протестантка. До того ж релігія залежить від темпераменту; якщо у вас є релігійна жилка, ви повірите у що завгодно, а якщо такої жилки немає, можна насаджувати вам будь-яку віру, і ви все одно її зречетеся. Напевно, релігія — найкраща школа моралі. Вона схожа на ті пігулки, які ви, джентльмени, використовуєте в медицині, коли у розчин додають іншу речовину: сам розчин не має жодного сенсу, але допомагає засвоїти необхідні ліки. Ви виховуєте в собі мораль, тому що цього вимагає релігія; а потім релігійність минає, а мораль залишається. Людина швидше стане порядною, навчившись доброти завдяки любові до Бога, ніж уважне читання Герберта Спенсера.

Це суперечило всім Філіповим ідеям. Він досі вважав християнство ганебним тягарем, якого слід позбутися за будь-яку ціну: у його підсвідомості воно асоціювалося з нудними службами в теркенберійському соборі та довгими годинами нудьги в холодній церкві у Блекстейблі; мораль, про яку говорив Ательні, була для нього лише частиною релігії, за яку чіпляється наш розум, відкинувши віру, хоча лише вона наповнювала мораль змістом. Утім, поки він розмірковував над відповіддю, Ательні, котрого більше цікавив власний монолог, аніж дискусія, узявся просторікувати про католицтво. Римо-католики здавалися йому невід’ємною частиною Іспанії, а Іспанію він цінував неабияк, адже зміг втекти до неї від буденності, що так пригнічувала його шлюбне існування. Жваво жестикулюючи, Ательні описував виразним тоном, від якого кожне промовлене слово вражало до глибини душі, іспанські собори, просторі й темні всередині, масивне золото вівтарів, розкішні ковані прикраси з потьмянілою позолотою, повітря, насичене пахощами ладану, і тишу. Філіп майже бачив на власні очі каноніків у коротких батистових стихарях, хлопчиків-хористів у червоних шатах, що йдуть із ризниці на хори; майже чув на власні вуха монотонний спів вечірньої служби. Назви, які згадував Ательні, — Авіла, Тарраґона, Сараґосса, Сеговія, Кордова — грали трубами в його душі. Здавалося, він бачить величні сірі гранітні брили старих іспанських міст серед жовто-коричневого, дикого, розбурханого вітрами пейзажа.

— Я завжди думав, що чудово було б поїхати до Севільї, — буденним тоном повідомив Кері, коли Ательні на мить змовк, драматично задерши вгору руку.

— Севілья! — вигукнув чоловік. — Ні, ні, не їдьте туди. Севілья: це слово викликає в нашій уяві дівчат, що танцюють з кастаньєтами і співають у садах Ґвадалквівіра, бої биків, квіт апельсинових дерев, мантильї — mantones de Manila. Така Іспанія в оперетах і на Монмартрі. Її легкодоступні чари можуть надовго захопити лише поверховий розум. Теофіл Ґотьє[291] взяв у Севільї все, що вона могла запропонувати. А ми, його нащадки, здатні лише на почуття, які повторюють пережиті ним. Він доторкнувся великими масними руками до того, що впадає у вічі, а в Севільї більше нічого немає; і тепер вона заляпана і вкрита відбитками його пальців. Мурільйо[292] — ось хто її художник.

Ательні підвівся з крісла, підійшов до іспанської шафки, опустив дверцята з масивними, вкритими позолотою петлями і розкішним замком, за якими виявилися ряди шухлядок. Чоловік витяг звідти стосик світлин.

— Ви знаєте Ель Ґреко? — поцікавився він.

— Ох, я пам’ятаю, як один чоловік у Парижі неабияк ним захоплювався.

— Ель Ґреко був художником Толедо. Бетті не могла знайти фотографії, які я хотів вам показати. Це картини, на яких Ель Ґреко зобразив своє улюблене місто, і вони правдивіші за будь-яку фотографію. Ходіть сюди і сядьте до столу.

Філіп підтягнув ближче свій стілець, і Ательні поклав перед ним світлину. Юнак довго із цікавістю розглядав її мовчки. Він протягнув руку до інших фотографій, і чоловік віддав їх йому. Ніколи раніше Кері не доводилося бачити роботи цього загадкового майстра, і на перший погляд умовність малюнків здивувала його: постаті були занадто довгими, голови занадто маленькими, пози неприродними. У них не було реалізму, втім, навіть фотографії передавали відчуття якоїсь бентежної правдивості. Ательні жадібно описував їх красномовними фразами, але Філіп невиразно чув, що той говорить. Він був приголомшений. Ці картини дивним чином зачепили його. Здавалося, вони пропонують йому якийсь підтекст, але хлопець не розумів, що саме. Це були портрети чоловіків із великими меланхолійними очима, котрі наче намагалися сказати невідомо що; там були високі ченці в рясах францисканського чи домініканського ордену зі збентеженими обличчями і жестами, зміст яких не вдавалося осягнути; там було «Успіння Богородиці» і «Розп’яття», на якому художникові дивом вдалося передати відчуття, що плоть мертвого Христового тіла не людська, а божественна; а ще «Вознесіння», на якому видно було, що Спаситель прямує вгору до небес та однаково стоїть у повітрі так само міцно, як на твердій землі; піднесені руки апостолів, маяння їхніх одеж, їхні несамовиті жести передавали відчуття торжества і святої радості. Тлом майже на всіх картинах було нічне небо, темна ніч душі, де незнайомі пекельні вітри шмагають нестримні хмари у променях тривожного місяця.

— Я безліч разів бачив те небо над Толедо, — озвався Ательні. — Мені спало на думку, що Ель Ґреко вперше дістався до міста вночі, і це справило на нього таке запаморочливе враження, що він уже ніколи не міг його позбутися.

Філіп пригадав, який вплив справив на Клаттона цей дивний майстер, чиї роботи він зараз побачив уперше. Він подумав, що Клаттон був найцікавішим зі всіх його знайомих у Парижі. Через саркастичну манеру поведінки і неприязну холодність його важко було зрозуміти, але тепер, озираючись назад, Кері вирішив, що в ньому була якась трагічна сила, котра марно намагалася виявитися в живописі. Юнак мав незвичний характер, він схилявся до містики на противагу епосі, котра не визнавала містицизм; він не міг змиритися з життям через те, що йому не вдавалося висловити приховані пориви свого серця. Його інтелект був створений не для того, щоб служити духові. Не дивно, що Клаттон відчув глибоку симпатію до грека, який вигадав нову техніку для передачі прагнень своєї душі. Філіп знову оглянув серію портретів іспанських джентльменів зі скуйовдженими і загостреними борідками, їхні бліді обличчя полум’яніли серед строгих чорних одеж та на чорному тлі. Ель Греко був портретистом душ; ці джентльмени, висхлі й спустошені не від виснаження, а через обмеження, із понівеченим розумом, здавалося, не помічали краси навколишнього світу; їхні погляди прикипали до власних сердець та сліпли від сяйва небаченого. Жоден художник не зобразив із більшою безжалісністю, що наш світ — тимчасовий притулок. Душі намальованих чоловіків ділилися своєю дивною тугою через очі: їхні відчуття

1 ... 146 147 148 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тягар пристрастей людських"