read-books.club » Сучасна проза » Тягар пристрастей людських 📚 - Українською

Читати книгу - "Тягар пристрастей людських"

181
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тягар пристрастей людських" автора Сомерсет Вільям Моем. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 145 146 147 ... 212
Перейти на сторінку:
чекає чоловік від дружини — щоб вона була самичкою зимородка. Із першою дружиною я прожив три роки. Вона була справжньою леді, мала п’ятнадцять сотень фунтів на рік, і ми частенько влаштовували вечірки в нашому маленькому будиночку з червоної цегли у Кенсінґтоні. Вона була чарівною жінкою; усі так казали — адвокати та їхні дружини, що приходили до нас на вечерю, вчені, біржові брокери і багатообіцяючі молоді політики; ох, яка це була чарівна жінка! Вона хотіла, щоб я ходив до церкви у фраку й шовковому капелюсі, водила мене на концерти класичної музики і полюбляла пообідні суботні проповіді. Щоранку вона снідала о пів на дев’яту, а якщо я запізнювався, мені сніданок подавали холодним. Вона читала правильні книжки, захоплювалася правильними картинами і обожнювали правильну музику. Господи, як мені було нудно з цією жінкою! Вона досі така ж чарівна, живе в будиночку з червоної цегли у Кенсінґтоні, де на стінах листи Морріса[288] і Вістлерові[289] гравюри, та влаштовує ті самі прекрасні вечірки, на яких подають телятину з соусом і морозиво з кафе «Гюнтер»[290], що й двадцять років тому.

Філіп не запитав, як розпався цей невдалий шлюб, але Ательні сам розповів:

— Ми з Бетті неодружені, розумієте; моя дружина ніколи не розлучилася б зі мною. Усі мої діти незаконні, кожен із них, та хіба їм від цього гірше? Бетті була служницею у будиночку з червоної цегли в Кенсінґтоні. Чотири чи п’ять років тому я не мав ані шеляга і семеро дітей, тож пішов до своєї дружини і попросив допомоги. Вона сказала, що платитиме мені, якщо я покину Бетті та поїду за кордон. Можете уявити, щоб я покинув Бетті! Натомість нам довелося трохи поголодати. Моя дружина каже, що я завжди любив нетрі. Так, я деградував; опустився перед усім світом, заробляю три фунти на рік, працюючи рекламним агентом текстильної фабрики, але щодня дякую Богові, що не живу в будиночку з червоної цегли у Кенсінґтоні.

Саллі принесла чеддер, і Ательні продовжив свої багатослівні просторікування.

— Найбільша на світі помилка думати, що без грошей неможливо виростити дітей. Гроші потрібні, щоб виховати їх джентльменами та леді, але я не хочу, щоб мої діти були леді та джентльменами. Мине ще рік, і Саллі сама зароблятиме собі на життя. Піде вчитися до кравчині, правда ж, Саллі? А хлопці служитимуть своїй країні. Я хочу, щоб вони всі пішли на флот; там життя веселе і здорове, смачна їжа, гарна платня і пенсія до кінця життя.

Філіп запалив люльку. Ательні палив самокрутки з гаванського тютюну. Саллі вийшла з кімнати. Юнак був стриманим і соромився того, що йому так відкривають душу. Ательні зі своїм громоподібним голосом у миршавому тілі, зі своєю пихою, зовнішністю іноземця і рвучкими жестами був дивовижним створінням. Він неабияк нагадував Філіпові Кроншоу. Мав таку ж незалежну думку, таку ж схильність до богемного життя, але значно жвавіший темперамент і не такий витончений розум, тому не цікавився абстрактними матеріями, які робили розмови із Кроншоу такими захопливими. Ательні страшенно пишався родиною, з якої походив; він показав Філіпові світлини маєтку єлизаветинської епохи і сказав йому:

— Родина Ательні жила тут сімсот років, мій хлопчику. Ах, якби ви лише бачили каміни і стелі!

У стінній панелі була шафка, з якої Торп дістав аркуш зі своїм генеалогічним деревом, і продемонстрував його Філіпові з дитячим задоволенням. Родина була і справді поважна.

— Бачите, як змінювалися наші родинні імена — Торп, Етельстан, Гарольд, Едвард; я дав своїм синам родинні імена. А дівчаткам, як бачите, я теж дав іспанські імена.

У Філіпа з’явилося дивне відчуття, що вся ця історія, можливо, була хитромудрою вигадкою, розказаною без жодної ницої причини, а просто через бажання справити враження, здивувати, зачудувати. Ательні казав, що навчався у Вінчестері, однак хлопцеві, що тонко відчував різницю у поведінці, не вірилося, що його новий знайомий закінчив одну з найкращих приватних шкіл. Коли чоловік наголошував, які видатні шлюби укладали його предки, Філіп замислився, чи Ательні часом не син якогось крамаря з Вінчестера, аукціонера чи торговця вугіллям. Можливо, схоже прізвище було його єдиним зв’язком зі стародавнім родом, чиє генеалогічне дерево демонстрував чоловік.

88

У двері постукали, і досередини забігла зграйка дітей. Тепер вони були чисті й охайні; їхні личка блищали від мила, а волосся було зализане донизу: під наглядом Саллі діти вирушали до недільної школи. Ательні, як завжди, перебільшено театрально пожартував із ними, але видно було, що чоловік любить усіх своїх синів і доньок. Він так зворушливо пишався їхнім міцним здоров’ям і гарним виглядом. Філіп відчував, що діти трохи соромляться його, і коли батько відіслав їх, усі висипали з кімнати, не приховуючи полегшення. За кілька хвилин навідалася місіс Ательні. Вона витягла з волосся папільйотки і тепер мала вигадливу зачіску. Жінка вбрала просту чорну сукню та капелюшок із дешевими квітами і намагалася втиснути свої червоні й грубі від роботи руки в чорні лайкові рукавички.

— Я збираюся до церкви, Ательні, — повідомила вона. — Вам нічого більше не потрібно, правда?

— Нам не вистачає лише твоїх молитов, моя люба Бетті.

— Вони тобі не допоможуть, ти вже занадто нагрішив, — усміхнулася жінка, а потім повернулася до Філіпа й мелодійно протягнула: — Ніяк не вдається змусити його піти до церкви. Він нічим не кращий за жодного атеїста.

— Хіба вона не схожа на Рубенсову другу дружину? — вигукнув Ательні. — Хіба вона не виглядала б розкішно в костюмі сімнадцятого століття? Ось із якими жінками варто одружуватися, мій хлопчику. Ви лише подивіться на неї.

— Здається, ти кому завгодно задуриш голову, — спокійно відповіла дружина.

Їй нарешті вдалося застебнути рукавички, але перед тим, як піти, жінка повернулася до Кері з люб’язною й трохи сором’язливою усмішкою.

— Ви залишитеся випити чаю, чи не так? Ательні любить із кимось побазікати і нечасто зустрічає когось достатньо розумного.

— Звичайно, він залишиться випити чаю, — погодився чоловік. Місіс Ательні вийшла з кімнати. — Мені хочеться, щоб діти ходили до недільної школи, і подобається, що Бетті відвідує церкву. Я вважаю, жінкам слід вірити в Бога. Сам я не вірю, але люблю, коли вірять жінки і діти.

Філіпа, який ставився до правди дуже строго, така легковажна поведінка трохи здивувала.

— То чому ви дозволяєте, аби дітей вчили того, у що самі не вірите?

— Якщо їх навчать прекрасному, мене не обходить, чи правда це. Не можна вимагати, щоб щось задовольняло одночасно і вашу розсудливість,

1 ... 145 146 147 ... 212
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тягар пристрастей людських», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тягар пристрастей людських"