Читати книгу - "Під куполом"

У другій руці Боксера висів кошик, заповнений вафлями «Еґґо»[295]. Самі лише коробки вафель і більше нічого. У Барбі майнула думка (і то не вперше): а чи не лежить він зараз часом у якійсь канаві поза паркінгом «Діппера», збитий на лайно, і переживає жахливі видіння свого пошкодженого мозку?

— Я не залишуся! — дзявкнув Боксер. — Я мушу віднести оце додому і покласти в холодильник! Тим паче те, що ви пропонуєте, майже напевне не має ніяких шансів, тому приберіть геть від мене свої руки.

Барбі відзначив пластир у формі метелика, що сидів у Боксера на одній з брів, і більшу пов'язку в нього на правій руці. Скидалося на те, що дантист захопив ці вафлі в серйозній битві.

— Скажіть цьому держиморді, щоб прибрав від мене свої руки, — звернувся він, побачивши Расті. — Поранення мені обробили, тепер я йду додому.

— Ще не тепер, — сказав Расті. — Вам надали безкоштовну медичну допомогу, тож я чекаю від вас віддяки.

Боксер був невеличким дядечком, футів п'ять і чотири дюйми заввишки, але тут уже він витягнувся на повний зріст, напнувши груди:

— Чекайте й будьте прокляті. Я не розцінюю оральну хірургію — на яку, до речі, я не отримав сертифіката від штату Мейн — як рівноцінну відплату за пару пластирних пов'язок. Я заробляю собі на життя роботою, Еверете, і очікую, що мою працю буде оплачено.

— Плату ви отримаєте на небесах, — промовив Барбі. — Чи не так би сказав ваш друг Ренні?

— Він не має ніякого стосунку до…

Барбі підступив ближче і втупився у зроблений із зеленого пластику продуктовий кошик у руці Боксера. Там, на держаку, ясно читалися друковані літери: «ВЛАСНІСТЬ "ФУД-СІТІ"». Боксер спробував, щоправда, без особливого успіху, затулити від нього кошик своїм тілом.

— Оскільки мовиться про оплату, нам цікаво, ви заплатили за ці вафлі?

— Не смішіть мене. Усі там брали собі що завгодно. А я взяв усього лиш оце, — він з викликом поглянув на Барбі. — У мене дуже великий холодильник, і, так вже трапилося, я дуже полюбляю вафлі.

— Те, що всі там брали собі що завгодно, не дуже допоможе вам захиститися від звинувачень у грабунку, — ласкаво промовив Барбі.

Боксеру просто ніяк уже було тягнутися вище, проте якось він це зробив. Обличчя в нього почервоніло майже до пурпуровості.

— Тоді ведіть мене до суду! Звідки тут суд? Справу закрито! Га?

Він уже було ледь не відвернувся, але Барбі його вхопив, але не за руку, а за кошик.

— У такому разі я це конфіскую, ви згодні?

— Не маєте права!

— Ні? Тоді ведіть мене до суду, — усміхнувся Барбі. — О, я забув, звідки тут суд?

Доктор Боксер глипнув на нього, вищиривши свої мілкі, перфектні зубки.

— Ми запросто приготуємо ці вафельки в тостері в нашому кафетерії, — сказав Расті. — Смакота буде.

— Угу, треба скоріше ввімкнути тостер, поки в нас ще працює електрика, — промурмотів Твіч. — А як вимкнеться, можна наштрикнути їх на виделки і підсмажити в інсинераторі на задньому дворі.

— Ви не маєте права.

— Дозвольте мені цілком прояснити для вас ситуацію, що склалася, — почав Барбі. — Якщо ви не зробите того, що від вас хоче Расті, я не маю наміру відпускати ваші «Еґґо».

Зареготав Чез Бендер, у котрого було заліплено пластиром перенісся й щоку. Не по-доброму зареготав:

— Платіть готівкою! Хіба не так ви самі постійно кажете, док?

Боксер перевів свій палаючий погляд спершу на Бендера, потім на Расті.

— Те, чого ви бажаєте, майже не має шансів на здійснення. Ви й самі мусите це розуміти.

Расті відкрив бляшану коробку і простягнув до нього. Усередині лежало шість зубів.

— Торі Макдоналд позбирала їх біля супермаркету. Повзала навколішках і намацувала пальцями в калюжах крові, що натекла з Джорджії Руа. Тож, якщо ви бажаєте найближчим часом снідати вафлями «Еґґо», докторе, ви мусите вставити ці зуби назад в голову Джорджії.

— А якщо я просто піду собі геть?

Чез Бендер, учитель історії, зробив крок вперед. З міцно стиснутими кулаками.

— У такому випадку, мій любий користолюбцю, я виб'ю з вас лайно на парковці.

— А я допоможу, — докинув Твіч.

— Я не допомагатиму, але залюбки вас потім огляну, — запевнив Барбі.

Почувся сміх, дехто зааплодував. Барбі одночасно стало і смішно, і гидко.

Плечі в Боксера поникли. Якось враз він став маленьким чоловічком, котрий потрапив у завелику для нього ситуацію. Він узяв у руки бляшану коробку, подивився на Расті:

— Виконана за оптимальних умов оральна хірургічна операція з реімплантації цих зубів могла б увінчатися успіхом, вони могли б дійсно укорінитися, але я б не наважився гарантувати щось цій пацієнтці. Якщо я зроблю операцію, це буде щастя, якщо в неї приживеться один-два зуби. Більш імовірно, що вони попадуть з вдихом їй у трахею і вона вдавиться.

Кремезна жінка з копицею яскраво-рудого волосся штовхнула Боксера в плече.

— Я сидітиму поряд з нею і слідкуватиму, щоби цього не трапилося. Я її мати.

Доктор Боксер зітхнув.

— Вона при свідомості?

Не встиг він сказати ще щось, як на майданчик перед лікарнею підкотили два поліцейські екіпажі, один з них був зеленим джипом шефа. З передньої машини вилізли Фред Дентон, Джуніор Ренні, Френк Делессепс і Картер Тібодо. Із другої — Рендолф і Джекі Веттінгтон. І дружина Расті з заднього сидіння. Всі були озброєні і, наблизившись до дверей шпиталю, витягли пістолети.

Невеличкий натовп, що спостерігав конфронтацію з дантистом, відринув трохи назад, дехто з цих людей не сумнівався, що зараз їх будуть заарештовувати за крадіжки.

Барбі обернувся до Расті Еверета.

— Подивися на мене.

— Що ти маєш на ува…

— Дивися на мене! — Барбі підняв руки, крутячи ними на всі боки. Тоді задер майку, показуючи свій плаский живіт, потім спину. — Ти бачиш якісь сліди? Забої?

— Ні…

— Не забудь їм про це повідомити так, щоб вони зрозуміли, — сказав Барбі.

Тільки на це в нього й вистачило часу. Рендолф завів своїх офіцерів у двері.

— Дейл Барбара? Виступіть наперед.

Не встиг Рендолф підняти пістолет, як Барбі зробив крок. Бо трапляються лихі пригоди. Іноді заплановані.

Барбі побачив подив на лиці Расті, і через цю душевну невинність фельдшера він відчув до нього ще більшу симпатію. Він побачив Герріет Біґелоу і Джину Буффаліно, вони стояли, витріщивши очі. Але головну увагу він приділяв Рендолфу і його підручним. У всіх були кам'яні лиця, але в очах Тібодо й Делессепса він помітив очевидне задоволення. Для них це відплата за ту ніч біля «Діппера». І відплата мусить бути повноцінна.

Расті виступив поперед Барбі, наче