Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

· початок харківської операції Червоної армії проти Денікіна;

· червоноармійці вибивають з Харкова білогвардійські частини.

…Справді, 1918 рік був найжахливішим роком, гіршим за нього був лише 1919-й…

Але Громадянська війна на тому не закінчилася. Та й сама Одеса не раз переходила з рук у руки, і часто влада, яка щось там сьогодні обіцяла допомогти, назавтра сама потребувала допомоги і залишалася без… влади.

А нова, яка приходила їй навзамін, нічого й слухати не хотіла. Або для годиться щось там обіцяла і… І благополучно щезала. (Одна з властей якось заявила скаржникам: «Щойно ліквідована соціалістична республіка на чолі з Белою Куном в Угорщині, а ви… Ви ходите зі своїми нікчемними проханнями – знайшли час!..»)

Нарешті 1919-го, четвертого місяця, числа шостого більшовики займуть Одесу, союзники негайно евакуюються з Одеси. Французькі війська не лише залишать місто, а й увесь Крим.

Шанувальники покійної «королеви екрана» звернуться до нової влади з одним проханням: перевезти тіло Віри Холодної до Москви для поховання її на Новодівичому кладовищі…

Влада розпорядилася…

Вельми оперативно (що багатьох аж здивувало – оце влада! Справжня!), але розпорядилася поховати Віру Холодну на місцевому кладовищі і більше з цього приводу їй, владі, не набридати. Правда, і обнадіяли: коли залізниця нормально запрацює, і виникне потреба перевезти тіло актриси до Москви (як Москва дасть на це вказівку), то вона й буде перевезена.

Але чи місцева влада забула про свою обіцянку, чи Москва їй потрібної вказівки так і не дала…

Обіцяний урочистий похорон Віри в Москві все відкладався і відкладався. Тому труну з набальзамованим тілом актриси заперли в капличці на Першому Християнському кладовищі Одеси і…

І забули про нього. А потім, як в Україні встановилася Радянська влада, більшовикам було не до «королеви екрана».

Але чутки в Одесі час від часу зринали знову і знову: ось-ось Віру Холодну перевезуть до Москви і врочисто поховають її на Новодівичому кладовищі… Але з тих чи тих причин перевезення тіла до Москви все відкладалося і відкладалося. Та, власне, цим ніхто й не займався. І навіть не планував це робити.

Так і спливло 12 років.

У 1931 році Перше Християнське кладовище, що було в центрі Одеси, за варварським звичаєм тих часів вирішено було ліквідувати, а місце перетворити в парк імені…

Так-так, імені Ілліча.

Що й було успішно зроблено.

Склеп, у якому покоїлась актриса, зруйнували (чи багато для цього розуму треба?), а місце, де він був, зрівняли з землею.

А допитливим повідомили, що труну з останками Віри Холодної, мовляв, підготували для перевезення до Москви.

Тому вірили і не вірили.

Більше не вірили.

Сестра покійної, Софія Василівна, просила-благала, аби їй дозволили Віру поховати хоча б на Другому Християнському кладовищі, для поховання її в могилу їхньої матері…

Після довгих «согласований», утрясінь, зрештою, мовби й дозволили – перенести прах на Друге Християнське кладовище, але…

Але тут виявилося, що труна з тілом Віри Холодної під час перевезення її на нове кладовище – чи то в Москву, ходили й такі чутки, – загадково зникла.

І де вона тоді – у 1931 році – поділася, хто тепер, через 83 роки достеменно скаже.

Так і не лишилося могили першої російської зірки.

І відновити її вже неможливо. Як і відновити – більш чи менш повно і достовірно, фільмографію Віри Холодної – невідомо, скільки взагалі у неї було ролей.

Називали різні цифри (і нині називають): від сорока до вісімдесяти.

А з її фільмів повністю чи лише частково збереглися тільки п’ять…

Та ще залишилися документальні зйомки похорону, кілька десятків фотографій і легенда. Жива легенда, котра й нині, через десятки, десятки років по смерті актриси, жива.

… Катерина Сергіївна так і не зможе побороти відчай од наглої смерті у 26 років її любої первісточки і на третій місяць після її кончини теж закінчить свої земні дні у цьому світі.

– Не затримуйте мене, не підсовуйте мені ліків, вони мене все одно не спасуть, – благатиме нещасна мати близьких. – Ніхто мене вже не порятує – та й для чого? Без Вірусі мені немає життя в цьому світі. Іду на той світ, до неї, до Вірусеньки моєї, і там, у Вічності, ми з нею будемо завжди разом…

На два місяці – ВСЬОГО ЛИШЕ НА ДВА МІСЯЦІ! – переживе дружину Володимир Холодний…

Коли до нього зненацька прибуде посланець МХАТу із звісткою про панахиду, він спершу не збагне, про що йде мова.

– Панахида?… Яка… панахида? – вкрай здивований, адже зроду-віку до нього особисто з МХАТу не зверталися, а це… – І яке я маю відношення до якоїсь там вашої… панахиди? Проводьте у себе що хочете! Хоч і панахиди. Але я при чому тут?

– Не якась панахида, – поправить його посланець, – а панахида по Вірі Холодній. Щойно театр отримав телеграму… Про те, що в Одесі вчора, 16 лютого сього року передчасно померла кіноактриса Віра Василівна Холодна, яка є… – і миттєво поправився, – була вашою дружиною. Мене прислав до вас сам Станіславський, який дуже запечалений кончиною Віри Василівни, блискучої нашої кіноартистки, окраси російського кінематографа. Він, Костянтин Сергійович, запрошує вас, Володимире Григоровичу, на панахиду, присвячену пам’яті Віри Холодної, яка була вашою дружиною.

«Ка-анареечка жалобно поет…»

Грянув несподівано хор молодих горлянок…

«Ка-анареечка жалобно поет…»

Стривай, стривай!.. А при чому тут якась… «канареечка»? І чого це вона… «жалобно поет»?

І нараз пригадав…

Так у 1914 році на вокзалі співали солдати, перед відправкою на війну.

І він з ними відправлявся на війну, прапорщик Холодний.

І всі тоді співали: «Канареечка жалобно поет…»

І Віра його тоді проводжала…

Наче цвяхом хто забиває в його голову той рядок: «Канареечка жалобно поет…» Але чому – жалібно? Він же повернувся з війни. Хоч і поранений, але живий…

У хор солдатських голосів – ну й горлянки, ну й горлянки! – на московському вокзалі 1914 року ледь вривається і якось доходить до його свідомості голос посланця МХАТу:

– Панахиду буде проведено в Художньому театрі… Прохання до вас, пане Холодний, неодмінно прибути… Вам буде висловлено щире співчуття з приводу передчасної кончини вашої колишньої дружини…

Вже їдучи до МХАТу на панахиду, Володимир Григорович дивуватиметься: що вони вигадали? Якусь панахиду, що буцімто присвячена Вірі Холодній, яка була його дружиною…

Що вони… придумали?

Яка панахида?

Напружить пам’ять, що чомусь утікала од нього: панахида… Панахида.

Здається, церковна служба по померлому… Гм… Стривай… Є ще, здається, громадянська панахида, збори, присвячені пам’яті померлого, траурний мітинг…