Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Далі газети повідомляли, що на похоронах читали вірші, присвячені покійній, втрачали свідомість, ридали, з багатьма траплялися істерики, а увечері продовжувалося паломництво молоді до каплички, де тимчасово покоїлись останки першої російської «королеви екрана»…
Жоден актор дореволюційного кіно не удостоювався такої виняткової славнозвісності і такої гамірливої популярності, як Віра Холодна, – «відлуння її слави і по сьогодні живе і сьогодні нерідко зустрінеш пристрасних шанувальників актриси серед звичайних глядачів, серед істориків і діячів кіно. І коли сьогодні ми дивимось фільми з її участю – ми відчуваємо те саме, що й глядачі того часу – схиляємо голову перед красою та грою Віри Холодної…»
«16 (3) лютого 1919 року вона померла.
Собор, де відспівували Віру, був переповнений. Дивом нікого не задавили насмерть. Похорон знімали на плівку – останній фільм Віри Холодної… Вже в березні цю стрічку покажуть у всіх кінотеатрах. Фільм зберігся…»
Багатотисячний натовп проводжав велику актрису в її останній путь, а друг і режисер покійної Петро Чардинін знімав ту сумну ходу на кіноплівку.
Хоча актрису старанно загримували, а зверху накрили вуаллю, лице її було трудно впізнати – від бальзамуючої суміші шкіра потемніла, тож довелося накласти товстий шар гриму.
Все місто прощалося з улюбленою актрисою, і всі побачили, що її обличчя дуже змінилося. Звідси й чутки, що актрису буцімто отруїли.
Влада чомусь заборонила громадянську панахиду актриси.
Віру відспівували в Спасо-Преображенському соборі Одеси, а потім гріб з тілом покійної заперли в капличці кладовища.
Ще з повідомлень:
«На початку лютого 1919 року на екранах Москви та інших великих міст з’явився черговий випуск новин.
Одеса. Соборна площа. Над тисячним натовпом пливе глазетовий гроб. Траурну процесію очолює духовенство – сам архієпископ відспівував покійну. В натовпі – засмучені обличчя, сльози…
Напис: «Померла 3 лютого 1919 року».
Вона лежить в кисейному уборі, у квітах, як дива, лежить та, чию соромливу усмішку і сумні очі полюбила вся Росія.
Несподівана смерть Віри Холодної, що її сам народ звів на кінематографічний трон, двадцятишестилітньої красуні, сприйнялася сучасниками як віщий знак лиха і викликала відгуки у всій країні, що вже була охоплена Громадянською війною. Поповзли чутки, одна одної неймовірніші: убивство з ревнощів, політичне убивство (актриса була чи то французькою шпигункою, чи то агентом більшовиків), самовбивство…
Ці намови в смутному хаосі воєнних міжусобиць кинули тінь на репутацію актриси, нашкодили її пам’яті – за нею довго тягнувся шлейф якоїсь невідомої провини чи неясності. Істинна ж правда була тяжкіша…»
Газети що тільки тоді не писали! Наприклад, що «по причине бальзамирования в квартиру В. Х. никто из прощающихся допущен не был».
Винос тіла в собор (перейти через дорогу) з чиєїсь вказівки відбувся не вдень, як то треба було за християнськими канонами, а чомусь глибокої ночі…
Ще з газет: «Вчера в 4 часа ночи (таки ночі. – В. Ч.) при огромном стечении публики состоялся вынос тела Веры Холодной из дома Папудовой в Кафедральный собор. Тело ее набальзамировано».
Там і там шушукались, тривожно і не без ляку:
«Навіщо? – питали одні. – Забальзамували…»
«Для відправки до Москви».
«Тоді чому її ховають на кладовищі?»
«А тому, що до Москви далеко…»
Викликало подив і те, що для звичайних похорон бальзамування не було потрібне. Кинулось в очі й насторожило інше: лице актриси було «тщательно зaгpимиpoванo». Це особливо підкреслювали газети – а решта – які звідси висновки – здогадуйтесь, мовляв, самі… Чи не тому в натовпі там і тут шуміли:
«Чому ми ховаємо мумію, а не нашу Вірочку?»
«Підмінили!..»
«Ніякої підміни. Це хвороба змінила її до невпізнанності».
Відтоді і чи не до наших днів в Одесі все ще впевнені: «Віру Холодну вбили!..»
Було вирішено перевезти знамениту кіноактрису для поховання до Москви – на Новодівичому кладовищі – престижному для вічного спочинку видатних людей.
У зв’язку з цим – дорога не близька, – покійницю забальзамували.
Але перевезення так і не відбулося – залізниця на той час була паралізована Громадянською війною і працювала абияк…
Або, як в Одесі казали: була трохи мертвою.
Пізніше, згадуючи ті роки, дотепники з філософською парадоксальністю і невмирущим оптимізмом зауважать: найжахливішим був 1918-й рік, гіршим за нього був лише 1919-й…
Ось лише окремі витяги з хронології того року:
· генерал А. Денікін об’єднав під своїм командуванням Добровольчу армію, донські та кубанські формування і невдовзі завдав більшовикам відчутної поразки на Північному Кавказі;
· було уведено продовольчий податок, коли селян зобов’язали здавати державі зайвий хліб;
· війська Колчака просувалися в напрямку Симбірська і Самари;
· декретом Радянської влади була створена система виправно-трудових таборів – покладено початок формуванню «архіпелагу ГУЛАГ»;
· початок контрнаступу Червоної армії проти Колчака;
· контрнаступ на Східному фронті;
· наступ генерала Юденича на Петроград;
· наступ генерала Денікіна на Україну і в напрямку Волги;
· початок націоналізації кінопідприємств;
· в Архангельську висадилися додаткові британські військові частини;
· Фінляндія оголосила війну більшовицькій Росії;
· Червона армія вибила з Уфи війська Колчака;
· війська Денікіна захопили Харків;
· Денікін захоплює Царицин, війська білих входять до Києва;
· після падіння Царицина почалася оборона Астрахані, бойові дії на Волзі;
· рейд Мамонтова – дії білокозачої кінноти в тилу радянських військ Південного фронту;
· серпневий наступ Південного фронту проти білих армій ген. Денікіна;
· на базі Південної групи Східного фронту утворено Туркестанський фронт;
· Денікін вривається до Києва;
· починає наступ на Москву, вже взяті Курськ і Орел, нависла загроза над Тулою;
· новий наступ Юденича на Петроград, 20 жовтня він уже на підступах до міста;
· початок контрнаступу Червоної армії проти Денікіна;
· британські війська йдуть з Мурманська;
· Червона армія під Петроградом завдає удару Юденичу, він відходить на Естонію;
· Червона армія відбирає в Колчака Омськ;
· вибиває білих з Курська;
· створюється Перша Кінна армія на чолі з
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.
