Читати книгу - "Під куполом"

— Там ми шукатимемо у першу чергу, — відповів Джо, трохи розчарований тим, що в нього вкрали тріумфальний фінал пояснень.

— Бо якщо генератор існує, — задумливо продовжила його мама, — ви гадаєте, він мусить міститися в центрі міста. Або якомога ближче до нього.

Джо кивнув.

— Круто, місіс Макклечі, — похвалив Бенні, піднявши руку. Дайте п'ять, матір мого сердечного друга.

Ніяково посміхаючись, не випускаючи з лівої руки фото свого чоловіка, Клер Макклечі ляснула правою долонею по долоні Бенні. А тоді сказала:

— Принаймні міський майдан безпечне місце, — зробила паузу, обдумуючи власні слова, і трохи спохмурніла. — Ну, мені так здається, але хто це може знати.

— Не хвилюйтеся, — промовила Норрі. — Я за ними наглядатиму.

— Тільки пообіцяйте мені: якщо ви дійсно щось знайдете, ви залишите його для спеціалістів розбиратися, — нагадала Клер.

«Мам, — подумав Джо. — Я гадаю, ми якраз і є тими спеціалістами». Але не промовив. Він розумів, що від цього її збентеження лише посилиться.

— Наше слово, — запевнив Бенні, знов задерши руку. — Ще п'ять, о матір мого…

Цього разу вона утримала обидві руки на фотографії.

— Я люблю тебе, Бенні, але подеколи ти мене втомлюєш.

Він усміхнувся печально.

— Точнісінько те саме говорить моя мама.

5

Джо з друзями йшли вниз пагорбом до сцени, яка стояла в центрі майдану. Позаду них мурмотіла Престіл. Затримувана Куполом, вода в річечці спала там, де Престіл на північному заході перетинала кордон Честер Мілла. Якщо Купол стоятиме і завтра, подумалося Джо, наша річка перетвориться зовсім на брудний струмочок.

— Окей, — мовив Бенні. — Досить клеїти дурня. Пора вже чародіям-скейтерам починати рятувати Честер Мілл. Давай-но ввімкнемо цю штучку.

Обережно (і зі щирою повагою) Джо витяг Ґайґера з пластикового пакета. Батареї, що його колись живили, були давно загиблими солдатами, а контакти окислилися й поросли брудом, але за допомогою кухонної соди корозію ліквідували, а Норрі в інструментальній шафі в батьковому гаражі знайшла цілих три шестивольтових батареї.

— Щодо батарей, він у мене чистий маніяк, — зізналася вона. — А ще він колись уб'ється, намагаючись навчитися керувати скейтбордом, але я його люблю.

Джо поклав великий палець на кнопку, але потім подивився на них похмуро:

— Хочу вас попередити, ця штука може показувати дулю з маком геть усюди, а там все-таки буде десь генератор, та ще й не той, котрий випромінює альфа-бета ритми…

— Та вмикай уже, заради Бога! — перервав його Бенні. — Ця тягучка мене доконає.

— Він правий, — кивнула Норрі. — Вмикай.

Але трапилася цікава річ. Вони досхочу випробували лічильник у хаті Джо, і він працював чітко: коли піднесли його до старезного годинника з радіолюмінесцентним циферблатом, стрілка слухняно колихнулася. А от тепер, коли вони опинилися тут — так би мовити, на полі бою — Джо закам'янів. Піт виступив у нього на лобі. Він відчував, як той накопичується й ось-ось почне стікати йому в очі.

Він би міг довго ще так простояти, аби Норрі не поклала йому на руку свою долоню. А зверху й Бенні поклав свою. Тож вони посунули вмикач-повзун разом, утрьох. Стрілка у віконці ІМПУЛЬС/ СЕК умент стрибнула на +5 і Норрі вчепилася в плече Джо. Але тоді стрілка повернулася на +2 і дівчинка послабила свою хватку. Вони не мали досвіду з лічильниками радіації, але всі здогадалися, що побачили просто природний фон.

Джо повільно обійшов естраду, тримаючи в руці трубку Гайґера-Мюллера, якою закінчувався витий шнур, схожий на телефонний. Лампочка живлення горіла яскравим медовим світлом, і стрілка час від часу трохи ворушилася, але здебільшого залишалася нерухомою, тримаючись біля нуля. Побачені ними маленькі її стрибки, радше були спричинені їхніми власними рухами. Його це не здивувало — у глибині душі він очікував, що ця справа не буде простою, але в той же час Джо відчув гірке розчарування. Це було насправді дивно, як гарно розчарованість і відсутність здивування можуть доповнювати одне одну; немов близнючки Ольсен[288] в царині емоцій.

— Дай я спробую, — попросила Норрі. — Може, мені більше пощастить.

Він безборонно віддав їй прилад. Приблизно годину чи й довше вони прочісували міський майдан, по черзі тримаючи апарат. Вони бачили, як на Мілл-стрит завернула машина, але не помітили Джуніора Ренні, котрий знову почувався краще, за її кермом. І він їх не помітив. Санітарна машина промчала міським пагорбом в напрямку «Фуд-Сіті», з увімкнутими мигалкою і сиреною. На неї вони подивилися уважніше, але знову були заклопотані своєю справою, коли невдовзі знов з'явився Джуніор, цього разу за кермом батьківського «Гаммера».

Вони так ні разу й не скористалися для камуфляжу киданням фрізбі, яку прихопили з собою: надто вже поринули в дослідження. Та й потреби в цьому не виникало. Мало кого з людей, що поверталися додому, могло цікавити те, що відбувалося зараз на майдані. Дехто з них був поранений. Більшість тягнули звільнені від рабства маркету харчі, а декотрі штовхали перед собою з верхом завантажені візки. Майже всі мали такий вигляд, ніби їм за самих себе соромно.

Близько полудня Джо і його друзі вже готові були здатися. Крім того, вони зголодніли.

— Ходімо до мене, — сказав Джо. — Моя мама нас чимось нагодує.

— Суперово, — погодився Бенні. — От би китайським рагу! У твоєї ма в ньому завжди багато грибів.

— А може, спершу перейдемо міст Миру та пошукаємо на тому березі? — спитала Норрі.

Джо знизав плечима:

— Гаразд, але там нічого нема, тільки ліс. І там ми віддалимося від центру.

— Так, але… — вона осіклася.

— Що «але»?

— Нічого. Просто думка. Мабуть, дурна.

Джо поглянув на Бенні. Бенні знизав плечима і віддав їй лічильник Ґайґера.

Вони повернулися до мосту Миру й підпірнули під обвислу поліцейську стрічку. У критому переході стояли сутінки, проте не такі темні, щоб, зазирнувши через плече Норрі, Джо не побачив, як ворухнулася стрілка, коли вони перетинали середину мосту, лиш на одну риску ворухнулась, тож не було сенсу уважно тестувати трухляві дошки в них під ногами. Після виходу з мосту їх зустріла табличка з написом «ЗАРАЗ ВИ ПОКИДАЄТЕ ГРОМАДСЬКИЙ МАЙДАН ЧЕСТЕР МІЛЛА, заснований 1808 року». Добре протоптана стежка вела вгору порослим дубами, ясенами й буками схилом. Осіннє листя звисало безсило, надаючи деревам замість радісного — похмурого вигляду.

На момент, коли вони досягли підніжжя цієї стежки, стрілка У віконці ІМПУЛЬС/СЕК застигла між +5 та +10. Після позначки + 10 шкала приладу різко підвищувалася до +500, а тоді аж до +1000. Верхню частину шкали було позначено червоним кольором. Стрілка стояла ще за тисячу миль звідти, але Джо був майже