Читати книгу - "Під куполом"

Джо відчув полегшення, хоча й не міг собі уявити, яким чином йому міг зашкодити візит місіс Перкінс, навіть якби та дійсно йшла до його матері. Щоправда, мати дуже переживала через те, що батько залишився поза містом, і Джо нестерпна була сама думка про те, що він може побачити її ще більше чимось розстроєною. Вона вже було ледь не заборонила йому відправлятися в цю експедицію. Дякувати Богу, міз Шамвей відговорила її від цього наміру, головним чином наголошуючи на тому, що Дейл Барбара особливо підкреслив здатність саме Джо з його хистом до виконання цієї роботи (яку Джо, разом з Бенні й Норрі, волів називати «місією»).

— Місіс Макклечі, — говорила Джулія. — Барбі сказав, що якщо хто й може з умом скористатися цим приладом, то це, мабуть, тільки ваш син. А це дуже важливо.

Джо радісно стало від цих слів, але, поглянувши на обличчя матері, занепокоєне, змарніле, він засмутився. Ще й трьох днів не минуло, як опустився Купол, а вона вже схудла. І від того, що вона не випускала з рук фотографію батька, йому теж ставало недобре. Це виглядало так, ніби той вже помер, а не просто застряг в якійсь мотельній дірі, сидить собі там, п'є, либонь, пиво та дивиться «Домашній кінозал»[285].

Утім, вона погодилася з міз Шамвей.

— Авжеж, він талановитий щодо технологій хлопчик. Завжди цим відзначався. — Мати окинула його очима від голови до ступнів і зітхнула. — І коли це ти встиг так вирости, синку?

— Не знаю, — чесно відповів він.

— Якщо я тобі дозволю цим зайнятися, обіцяєш мені бути обережним?

— І візьми з собою своїх друзів, — нагадала Джулія.

— Бенні й Норрі? Звичайно ж.

— А ще, — додала вона. — Намагайтеся бути обачними. Ти розумієш, що це означає, Джо?

— Так, мем, звісно, що розумію.

Це означало не дати себе впіймати.

3

Бренда зникла за деревами, які росли вздовж Мілл-стрит.

— Окей, — промовив Бенні. — Ходімо. — Він акуратно пригнітив сигарету в «попільничці», а потім пішов і витяг пакет з дротяного багажника свого велосипеда. У пакеті лежав старомодний жовтий лічильник Ґайґера, котрий пройшов шлях від Барбі до Расті, потім до Джулії… опинившись врешті-решт у Джо з його командою.

Джо взяв кришечку з-під соку і теж загасив свою сигарету, подумавши, що треба спробувати покурити знову, коли буде більше часу, щоби краще сконцентруватися на цьому досвіді. А з іншого боку, може, й не варто. Він і так був присаджений на комп'ютери, графічні романи Браяна Вона[286] і скейтборд. Либонь, йому вже достатньо й цих трьох мавп, що їдуть на ньому верхи.

— Будуть проходити люди, — нагадав він Норрі й Бенні. — Скоріш за все, багато людей, коли вони втомляться від своїх ігрищ у маркеті. Нам залишається тільки сподіватися, що на нас вони не звертатимуть уваги.

У голові в нього пролунав голос міз Шамвей, як вона каже його матері про те, що ця справа може зіграти важливу роль у долі міста.

Їй не було потреби казати про це йому, він, певне, розумів це краще за них самих.

— А що, як хтось із копів нарисується… — промовила Норрі.

Джо кивнув:

— Ховаємо його в пакет. І виймаємо звідти фрізбі.

— Ти насправді думаєш, що там, закопаний під майданом, може працювати якийсь чужинський генератор? — запитав Бенні.

— Я казав, що це можливо, — повторив Джо, і то різкіше, ніж йому б хотілося. — Все можливе.

По правді, Джо вважав це більш ніж можливим; він вважав це найбільш імовірним варіантом. Якщо Купол не породження якихось надприродних сил, значить, він — силове поле. Силове поле потребує енергетичної підтримки. Він гадав, що це щось з роду квантової електродинаміки, але не хотів зайве підносити їх надії. І власні, до речі.

— Давайте починати дослідження, — сказала Норрі й підпірнула під жовту поліцейську стрічку. — Я тільки сподіваюсь, що ви обоє добре помолилися.

Джо не вірив у силу молитов стосовно речей, які він здатен був зробити самотужки, але він послав коротке прохання щодо іншого: якщо вони знайдуть генератор, нехай Норрі знову подарує йому поцілунок. Довгий і солодкий.

4

Дещо раніше цього ж ранку у вітальні будинку Макклечі під час їхнього консиліуму перед дослідженнями Джо зняв з себе правий кед, а потім і білу спортивну шкарпетку.

— Каверзи або ласощі, понюхайте мої пахощі, дайте чогось смачненького потрощити, — проспівав Бенні.

— Стули пельку, дурнику, — відповів Джо.

— Не обзивай свого друга дурником, — присоромила його Клер Макклечі, проте кинувши докірливий погляд на Бенні.

Норрі не намагалася продемонструвати власну дотепність, вона тільки зацікавлено дивилася, як Джо кладе шкарпетку на килим і акуратно розгладжує її долонею.

— Це Честер Мілл, — сказав Джо. — За формою точно, правда?

— Ти фантастично правий, — погодився Бенні. — Така наша Доля, жити в місті, що має вигляд шкарпетки Джо Макклечі.

— Або черевичка якоїсь старенької жінки.

— «Жила собі одна старенька жінка, і жила вона в черевику»[287], — продекламувала місіс Макклечі. Вона сиділа на дивані, поклавши собі на коліна фото чоловіка, точно так само, як вона сиділа й тоді, коли вчора надвечір до них прийшла з лічильником Ґайґера міз Шамвей. — «Не знала тая жінка, чим їй годувать дітей, бо мала їх без ліку».

— Гарний віршик, ма, — сказав Джо, ледь стримуючись, щоб не вищиритися в усмішці. У середніх класах вони передавали одне одному відредаговану версію цього рядка: «Не знала тая жінка своїм дітям ліку, бо невситиму мала піхву». Він знову перевів погляд на шкарпетку. — Отже, чи має шкарпетка центр?

Бенні з Норрі задумалися. Джо надав їм можливість поміркувати. Те, що таке питання може зацікавити його друзів, було для нього одним із найпривабливіших у них факторів.

— Такого, як у кола чи квадрата, центру немає, — сказала Норрі. — То геометричні фігури.

Бенні її виправив:

— Гадаю, шкарпетка теж геометрична фігура, в технічному сенсі слова, але я не знаю, як би ти її назвав, шкарпеткагон?

Норрі розсміялася. Навіть Клер трішечки усміхнулася.

— На карті Мілл ближчий до гексагона, — пояснив Джо. — Але не звертайте на це уваги. Радше скористайтеся своїм здоровим глуздом.

Норрі показала на те місце на шкарпетці, де стопа переходила у вертикальну трубу верхньої частини… — Отут. Оце центр.

Джо позначив це місце кінчиком авторучки.

— Не вельми це доречно, містере, — зітхнула Клер. — Проте тобі все одно треба нову пару, я гадаю. — І, перш ніж він устиг поставити наступне запитання, вона додала: — На карті це місце приблизно там, де наш міський