read-books.club » Фентезі » Учта для гайвороння 📚 - Українською

Читати книгу - "Учта для гайвороння"

202
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Учта для гайвороння" автора Джордж Мартін. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 139 140 141 ... 279
Перейти на сторінку:
папери.

— З ласки вашої милості, маю деякі звіти.

— Про нові змови та зради? — перепитала Серсея. — День був довгий та втомний. Хутко розказуйте і дайте спокій.

Кайбурн посміхнувся співчутливо, усе розуміючи.

— Якщо така ваша воля. Подейкують, що архонт Тирошу запропонував Лисові умови скінчення їхньої нинішньої торговельної війни. Раніше ходили плітки, що Мир хоче стати до війни на боці Тирошу, але без «Золотої Дружини» мирійці вважають, що…

— Що вважають мирійці — мені байдуже. — Вільні Міста завжди чубилися одне з одним. Їхні нескінченні зради, змови та союзи на Вестеросі не важили геть нічого. — Маєте якісь важливіші новини?

— Схоже, бунт рабів у Астапорі поширився на Меєрин. Жеглярі з десятку кораблів торочать про драконів…

— Про гарпій! У Меєрині — гарпії. — Десь вона це чула раніше, і от пригадалося. Меєрин знаходився на іншому кінці світу, далі на схід за Валірією. — Раби в них бунтують — то й нехай, їм гірше. Мені що з того? На Вестеросі рабів не тримають. Маєте ще новини?

— Є звістки з Дорну — можливо, варті уваги вашої милості. Великий князь Доран ув’язнив пана Даемона Піщанця — байстрюка, що колись служив зброєносцем Червоному Гаспидові.

— Пригадую його. — Пан Даемон був серед дорнійського почту великого князя Оберина в його останній подорожі до Король-Берега. — Що він накоїв?

— Вимагав, щоб звільнили доньок князя Оберина.

— То й дурень.

— Також, — додав князь Кайбурн, — наші друзі в Дорні повідомляють, що доньку Лицаря Плямистого Гаю зненацька обручили з князем Естермонтом. Того ж вечора її відіслали до Зелен-Каменя, і є звістка, що вони з Естермонтом вже побралися.

— Це легко пояснити байстрюком у череві. — Серсея вхопила кучерик свого волосся і заходилася з ним гратися. — Скільки років невинній нареченій?

— Двадцять і три, ваша милосте, тоді як князеві Естермонту…

— …щонайменше сімдесят. Мені це відомо.

Естермонти були їй родичами у шлюбі через Роберта, чий батько взяв дівчину з їхньої родини за дружину в нападі чи то хіті, чи то божевілля. Коли Серсея виходила за короля, Робертової паніматки вже давно не було на світі, але обидва її брати з’явилися на весіллі та прогостювали наступні півроку. Згодом Роберт наполіг відповісти їм ласкою на ласку, і королівське сімейство попхалося на гостину до Естермонту — невеличкого, вкритого горами острова коло Пізьми. Ті два тижні, що Серсея пробула у Зелен-Камені — вогкому та похмурому стольці дому Естермонт, були найдовшими у її молодому житті. Хайме з першого ж погляду перейменував замок на Зелен-Гній, і Серсея швидко з ним погодилася. Днями вона мусила нудитися, спостерігаючи, як її ясновельможний чоловік полює з соколами чи псами, п’є зі своїми дядьками та до нестями лупцює різноманітних родичів чоловічої статі у навчальному дворищі Зелен-Гною.

Була там і родичка жіночої статі — опецькувата вдовичка з цицьками завбільшки з диню, чоловік і батько якої померли у Штормоламі під час облоги. «Її батько був до мене добрий, — розказував дружині Роберт, — а з нею ми бавилися ще змалку.» На те, щоб поновити їхні забави, Робертові не знадобилося багато часу. Щойно Серсея заплющувала очі, як король прокрадався геть з опочивальні — розраджувати бідолашну самотню жінку. Однієї ночі Серсея послала услід йому Хайме, щоб справдити свої підозри. Коли брат повернувся, то спитав, чи не хоче вона Робертової смерті.

— Ні, — відповіла тоді вона, — я хочу наставити йому роги.

Їй подобалося думати, що саме тієї ночі вони з братом нагуляли Джофрі.

— Отже, Елдон Естермонт узяв собі дружину, на півстоліття молодшу за себе, — мовила Серсея до Кайбурна. — Чому це має мене цікавити?

Той здвигнув плечима.

— Не кажу, що має… проте Даемон Піщанець і дівчина з Сантагарів були близькі до доньки великого князя Дорана, Аріани. Або ж дорнійці хочуть, щоб ми так гадали. Можливо, тут нема про що казати, але мені здалося, що вашій милості варто знати.

— Ось я знаю. — Королева почала втрачати терпець. — Маєте щось іще?

— Лише одну невеличку справу. — Кайбурн запобігливо посміхнувся і розповів про лялькову виставу, яка нещодавно набула розголосу серед міського простолюду. В тій виставі королівством звірів правила зграя пихатих левів. — У зрадницькій казочці лялькові леви стали надто жадібними та гордовитими, аж почали жерти власних підданих. Коли шляхетний олень насмілився їм заперечити, леви зжерли і його, а тоді заходилися ревти, що це їхнє право як наймогутніших звірів.

— Оце і все? — перепитала Серсея.

Вистава її навіть розважила. Правильно висвітлена, вона могла стати повчальною.

— Не все, ваша милосте. Наприкінці з яйця налуплюється дракон і з’їдає усіх левів.

Несподіване закінчення перетворило лялькову виставу з простої насмішки на державну зраду.

— Йолопи дурноверхі! Лише недоумки поставлять власні голови на дерев’яного дракона. — Вона хвилинку поміркувала. — Надішліть своїх шепотинників на ті вистави. Хай запишуть, хто туди ходить. Якщо трапляться помітні у місті особи, я хочу знати імена.

— Дозволю собі зухвальство спитати: як ви з ними вчините?

— Помітних осіб покарають грішми. Щоб навчити їх суворої науки, але не розорювати ущент, стягнемо з кожного половину статків — заразом і скарбницю поповнимо. Бідарі, що не зможуть заплатити, втратять одне око за те, що бездіяльно спостерігали зраду. Лялькарям — сокира.

— Їх там четверо. Чи не дозволять ваша милість використати двох із них на мої потреби? Жінка була б особливо…

— Я віддала вам Сенелу! — мовила королева невдоволено.

— Прикро казати, але бідна дівчинка зовсім, е-е-е… виснажена.

Серсея не любила згадувати про неї. Дівчина з’явилася на виклик, нічого не підозрюючи — гадала, що подаватиме страви та напої. Навіть коли Кайбурн застібнув на її зап’ястку ланцюга, вона ще нічого не второпала. Від подальших спогадів королеві ставало млосно. «Ті цюпи холодні, як лід. Навіть смолоскипи там тремтять. А у пітьмі верещить бридке створіння…»

— Гаразд, беріть жінку. Беріть двох, якщо така ваша потреба. Та спершу дайте мені імена.

— Слухаю вашу волю, — вклонився Кайбурн і пішов собі.

Знадвору вже сідало сонце. Доркас приготувала купіль. Королева з насолодою занурилася у гарячу воду і заходилася міркувати, що скаже гостям, яки мали з’явитися до вечері. Раптом крізь двері увірвався Хайме і наказав Джоселин та Доркас забиратися геть. Брат виглядав зовсім не бездоганно білим і смердів кіньми. Разом з

1 ... 139 140 141 ... 279
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Учта для гайвороння», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Учта для гайвороння"