Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Отож, міфи – минулі й нинішні і, мабуть, завтрашні, – про Віру Холодну.

Міф перший: все це… майстерний блеф (обман, вигадка, уведення в оману з метою залякування чи похваляння), мовляв, Віра Холодна – це всього лише плід і образ епохи зародження кіно. Так, вона була красунею, але не більше. Не маючи, мовляв, акторського таланту, вона була всього лише продуктом кінематографії того часу, красивою моделлю в руках досвідчених режисерів та операторів. (Не забуваймо: Вірі Холодній поталанило свого часу з режисером Євгеном Бауером, який на екрані створював ідеально красиву картину, а разом з нею створив і саму Холодну, яка була нібито всього лише деталлю тією картини, а не учасником дійства. Та й для кінематографа тих часів досить було кіногенічності, а такою Віра Холодна якраз і була. Все решта – уміння Бауера, який підказав їй, як використати свою привабливу зовнішність як головний засіб гри.)

Міф другий: Віра Холодна володіла чи не надприродним магнетизмом. Ні більше ні менше. (Магнетизм [від грецьк. magnēsios – камінь із Магнесії] – учення про магнітні явища і властивості тіл, що мають вплив на інші тіла.)

Прихильники «теорії» унікального магнетизму, яким буцімто володіла В. Холодна, стверджують: у ті часи всі фільми були схожими з тими, у яких знімалась Холодна та інші вродливі актриси. Але жодна з них так і не змогла стати навіть поряд з нею – бо не мали такого магнетизму, що його мала Віра Василівна. А ще ось що: в кожному фільмі Віра Холодна грала лише саму себе. І глядачі дивилися не на героїню, яку грала актриса – циганку, циркачку тощо, а на саму Віру Холодну. Її талант полягав в індивідуальності. Існує два види акторських талантів: одні перевтілюються у своїх героїв і розчиняються в них, інші – грають себе, вносячи в образ, що його створюють, свою неповторну індивідуальність, багату, яскраву й унікальну. Ось ті, хто грає себе, і є яскравими особистостями і виходять за рамки персонажа.[15] Сьогодні можна наводити багато подібних прикладів (Мерилін Монро, наприклад, Катрін Деньов), але Віра Холодна була першою серед цієї плеяди.

Преса щодо неї мала набір штампів: красива, ніжна, печальна і мрійлива. А граючи пристрасті, вона сама залишалася цнотливою, доброю, чистою і навіть домашньою. Адже вона – переконують і сьогодні спеціалісти – не була фатальною жінкою-вамп, вона була справжньою жінкою. І на відміну від театральної і дещо аж мертвої краси (картинності) самого кінематографа, її краса була живою і чарівливою.

Міф третій: успіх Віри Холодної – це успіх кінематографа, що саме тоді зароджувався. Все будувалося лише на любовних сюжетах: таємничі жінки, фатальні спокусники, пристрасті, дуелі, самовбивства (театральні), все – на глядача. А ще дорогі інтер’єри, розкішне вбрання, вродливі актори.

А в кіно ходили всі, адже синема тоді була новизною, яскравою казкою, де можна було забутися від непростої, а часом і трагічної та тривожної дійсності.

Тільки за один 1917 рік Віра Холодна знялася в дванадцяти таких фільмах – по три тижні на фільм, це й принесло їй колосальну популярність.

Міф четвертий: Віру Холодну вміло розрекламували і «подали», як на блюдечку з голубим обідочком. Вона й справді була розрекламована, охоче позувала в пишних нарядах для журналів, а листівки з її зображенням друкувалися величезними тиражами і швидко розкуповувались. Замовляли зачіски а-ля Холодна, копіювали її наряди та прикраси, і вона таким чином стала законодавицею мод.

А втім, все її життя було предметом пильної уваги публіки й журналістів. Про неї саму Д. Харитонов зняв фільм, тільки чомусь він називався дещо приземлено: «Тернистый славы путь». Тернистий, а не якийсь там фантастично легкий.

І разом з тим вона залишалася в єдиному зразку, і рецепт її успіху – це був рецепт тільки її успіху, і більш нікому він не годився.

Вона була королевою мелодрами. Сьогодні словники дещо… гм-гм… принижують цей термін. Мовляв, мелодрама – це (заст.) драма з музикою та співом, драматургічний жанр, для якого характерні перебільшені драматичні ефекти та моралізація; про яку-небудь подію, переживання, що відзначаються неприродністю, зовнішніми ефектами. Руські мелодрами хоч і представляли стиль модерн, але представляли його по-своєму (естетизм і символізм у них грали не останню роль). На кінофабриці Ханжонкова їх чи не найуспішніше ставив Євген Бауер (пізніше їх зніматиме інший популярний режисер Петро Чардинін). Вважається, що Віра Холодна тому стала королевою екрана, що вона була природною королевою мелодрами. На відміну від деяких інших популярних актрис (напр., скандинавських, Грета Гарбо, Глорія Свенсон), вона не була втіленням фатальної жінки, а оперувала своєю природністю манери, краси і печалі, «м’якого світла і потайнoї темної сили».

Вона стала кумиром в основному інтелігентної публіки – молодих офіцерів, гімназистів, сентиментальних обивателів (любителів романсів), тих, «для кого атмосфера фатального повороту історії, що насувався, і в який тоді входила Росія, була надто тяжкою».

Ще пишуть: «Сьогодні привабливість Віри Холодної – це магічна дія того мистецтва, яке було тільки неперевершеною грою світла і тіні, у якому жива жінка була ще й привидом, мрією, легендою…» (такою вона і зображується у відомому фільмі «Раба любви»).

«Вона грала ролі красивих, обманутих або незбагненних жінок. Жінки ці «жили» в салонних драмах і мелодрамах, страждали, пускали під лоба свої прекрасні очі, заломлювали руки, помирали від любові й туги… Її фільми «Миражи», «Жизнь за жизнь», «Шахматы жизни», «Позабудь про камин, в нем погасли огни», «Молчи, грусть, молчи…», «Живой труп», «Тернистый путь славы», «Женщина, которая изобрела любовь», «Последнее танго» – це фатальні пристрасті, «возвышенные» почуття, вияв чогось незбагненного, загадкового і трагічного.

Так росла слава, і глядачі йшли до кінотеатрів лише на Віру Холодну.

«Ніхто з російських актрис ні до, ні після неї не мав такої слави. Адже саме її величали «королевою екрана». Вона була незвичайно вродлива – м’яких обрисів правильне обличчя з чорними на рівні нереальності великими очима, з якоюсь голубиною покірною посмішкою, з красивими руками, що теж страждали, і плавними рухами…

Передовсім, краса?

Але ні, у ті роки в кіно знімалося дуже багато красивих жінок, але жодна з них не змогла похвастати навіть часткою тієї слави, що випала Вірі Холодній. Талант?

Талант, як свідчить критик, у неї був, але не дуже яскравий, очевидний для всіх і не завдяки таланту вона стала кумиром