Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Новодівичий цвинтар є і своєрідним мартирологом сталінської тиранії. Тут покояться сотні осіб, які були у свій час в’язнями тюрем чи таборів. Серед них – головний маршал артилерії О. Новиков, нарком авіації Шакурін, академіки А. Туполєв, В. Глушко, Д. Ландау, Л. Берг, М. Майський; артисти Лідія Русланова та О. Дикий, поети М. Заболоцький, Я. Смеляков… На багатьох надгробках є написи на згадку про розстріляних і погублених страшним ГУЛАГом…
У 1930-ті роки на Новодівиче кладовище було перенесено з кладовища Свято-Данилового монастиря прах М. В. Гоголя (на постаменті викарбувано напис: «Н. В. Гоголю от правительства Советского Союза»). Тоді ж було перенесено зі знищеного Дорогомилівського єврейського кладовища прах художника І. Левітана, з кладовища Данилівського монастиря – прах Павла і Сергія Третьякових, на Новодівичому перепоховані останки великої актриси М. Єрмолової, А. Чехова, поетів А. Хомякова і М. Язикова.
У 1959 році перепоховали Героїв Радянського Союзу генералів Доватора, Панфілова і льотчика В. Талалихіна. Через сім років на Новодівиче перевезли з-за кордону прах Огарьова, згодом – прах великого Шаляпіна… Там же поховані письменники В. Брюсов, М. Булгаков, Дем’ян Бєдний, Андрій Бєлий, Д. Фурманов, В. Маяковський, О. Фадєєв, С. Маршак, І. Еренбург, М. О. Некрасов, Д. Андрєєв, Агнія Барто, М. Заболоцький, І. Ільф, журналісти – В. Гіляровський, А. Боровик, композитори О. Александров, М. Богословський, О. Скрябін, С. Прокоф’єв, М. Ростропович, М. Рубінштейн, Д. Шостакович.
Особливо багато знайшло там вічний спокій видатних акторів, режисерів – зокрема й Олександр Довженко; там поховані адмірал флоту Ісаков, нарком ВМФ СРСР адмірал Кузнецов, маршали родів військ, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, видатні дипломати.
На Новодівичому поховані М. С. Хрущов – керівник Радянської держави у 1953–1964 роках, єдиний з них, який пішов на пенсію, і Борис Єльцин – перший Президент Російської Федерації.
На першій ділянці Новодівичого упокоїлась друга дружина Й. В. Сталіна – Надія Алілуєва, яка наклала на себе руки після чергової сварки зі своїм чоловіком, а перед колумбарієм знаходиться могила першої леді СРСР – P. M. Горбачової…
На Новодівичому кладовищі поховано і Олександра Миколайовича Вертинського, який помер у Ленінграді, куди приїхав на гастролі (він тоді багато виступав, роблячи по 24 виступи на місяць), 21 травня 1957 року в готелі «Асторія», у віці 68 років…
За іншою версією, артист естради, театру, поет і композитор Олександр Вертинський помер від серцевого нападу в Ленінграді, але не в готелі «Асторія», де тоді зупинився, а в гримерці Дому старих акторів, де й мав відбутися його концерт…
Відчувши себе зле, артист тихо охнув і встиг присісти на маленький диванчик у гримерці, власне, впав на нього. Рукою потягнувся до грудей, до того місця, де в ту мить тупим, але пекучим болем озвалося його щире серце, що до того ще ніколи не підводило свого господаря.
У нього вже не вистачило ані сил, ані самого життя – всього лише кілька секунд. Рука, не дотягнувшись до грудей, безсило впала на коліна. Олександр Миколайович відкинувся на спинку диванчика, здригнувся (обличчям його промайнула гримаса болю і ще чогось схожого на подив), він глибоко і востаннє у своєму житті зітхнув і застиг.
Назавжди…
Інші очевидці, які були на той час у гримерці, свідчать: в останню мить свого життя артист щось хотів сказати, проте мову в нього вже почало відбирати, і він лише пробурмотів якісь нерозбірливі слова…
А деякі очевидці свідчать: артист буцімто встиг прошепотіти кілька рядків з якоїсь своєї пісні… І ті рядки були такі:
Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо вам,
Никого теперь не жаль…
Це були заключні рядки із широко відомої пісні Олександра Вертинського, що починається рядком «Ваши пальцы пахнут ладаном» і яка присвячена Вірі Холодній…
А так було насправді чи не так, чи це всього лише красива поетична легенда – хто тепер скаже достеменно…
Тіло популярного артиста перевезли до Москви.
Похорон був скромним і непримітним, на ньому, крім членів сім’ї покійного, прийшли лише два актори.
Лідія Володимирівна, вдова, прощаючись з чоловіком, раптом вирвала з блокнота аркуш паперу і вклала його в закляклу руку небіжчика.
– Він же поет, – тихо мовила, вже на той час виплакавши всі свої сльози, – тож захоче що-небудь написати…
Треба гадати, на тім світі – хоча ще нікому не вдалося довести, що поети і ТАМ пишуть… Але так чи інакше, а поет Вертинський пішов на той світ з аркушиком паперу в руці…
Будемо сподіватися, що поети – справжні поети! – потрібні й ТАМ, адже недарма той світ називається КРАЩИМ. (Можливо, тому, що ще ніхто з того світу не повертався і не розповідав, як ТАМ насправді…)
Родина часто відвідує могилу О. Вертинського.
Якось повідомлялося на Інтернет-сайті: дочка Настя купила по весні газонокосарку і власноручно доглядає за квітником, що влаштований усередині мармурової могильної плити, яка імітує кришку чорного рояля…
А взимку дочки Вертинського (ті, яким присвячена його популярна пісня «Доченьки») регулярно відвідують могилу, аби змітати з неї пухнастий сніг – «тому, що ім’я любої людини не має бути запорошене нічим».
Та ще розповідають…
У лютому місяці (саме того місяця, але багато-багато років тому, в далекій від Москви Одесі померла Віра Холодна, перша і найбільша любов Олександра Вертинського) часом забринить у цвинтарній тиші (а може, навпаки, в подуві вітру) на Новодівичому, над мармуровою могильною плитою, що імітує кришку чорного рояля, до болю знайома, неймовірно поетична і до щему тужлива мелодія, і тоді здається, що той, невидимий, хто її співає, не може стримати печаль свою велику і вічну тугу свою:
Ваши пальцы пахнут ладаном,
А в ресницах спит печаль.
Ничего теперь не надо Вам,
Никого теперь не жаль…
«Міф – стародавня народна оповідь про явища природи, історичні події тощо або фантастичні оповідання про богів, обожнених героїв, уявних істот», – Словник української мови, т. IV, стор. 756.
І тут же наводиться приклад: трагедія «Страждання Христові…», променистий міф про померлого й воскреслого бога.
У нас – про богиню.
Про
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ваші пальці пахнуть ладаном», після закриття браузера.
