Читати книгу - "Дикий Гранат , Анетта Грімм"

Всю ніч я намагалася заспокоїтись, але думки крутилися навколо однієї людини. Його слова все ще луною віддавалися в голові: "Це була помилка. Більше цього не повториться." Ах, га? Значить, це ти вирішив, що для нас обох було помилкою? Я знову і знову прокручувала сцену в машині, його погляд, його дотик. І поцілунок... Він був справжнім, і заперечувати це було безглуздо.

Наступного дня я повернулася до офісу, вирішивши триматися так, ніби все гаразд. Але всередині мене кипіла буря. "Помилкою це точно не було. І я це доведу, Крилов."

Коли я проходила повз його кабінет, двері раптово прочинилися, і з них вийшов той самий охоронець, Громов. Він виглядав зосередженим, його обличчя видавало напругу. Я відразу згадала, як Максим розмовляв з ним на корпоративі. Щось серйозне відбувалося. Їхня вчорашня розмова з Савіним не була випадковою.

Громов кинув на мене короткий погляд, ніби роздумував, чи варто щось сказати, але відразу відвернувся і попрямував до ліфта. "У них явно є новини." Я відчула укол цікавості, але вирішила поки що нічого не робити.
---

На обіді, щойно встигнувши вийти зі свого кабінету, я зіткнулася з Антоном. Його обличчя було похмуро-ображеним, але він швидко повернув на себе звичайну усмішку.

— Ліка, — почав він, ступивши ближче. — Слухай, щодо вчорашнього… Я хотів потанцювати з тобою, але… Ти була така зайнята з Максимом Сергійовичем. Він не давав тобі жодної секунди вільного часу.

Я ледве стрималася, щоби не закотити очі.

— Антоне, — сказала я, намагаючись бути чемною. - Я була на роботі. Це був не привід для розваг.

Він ще дивився на мене, не приховуючи своєї симпатії.

— Ну, якщо раптом знайдеш час для чогось менш офіційного, я радий скласти тобі компанію.

Я кивнула, але всередині все стислося. Чому мене так дратувала його наполегливість? Може, тому що я не могла забути, як він поводився вчора ввечері, напившись до непристойності? Чи, може, тому, що Антон виглядав як людина, якій просто треба сказати "ні", щоби вона зрозуміла?

Але мої думки відразу перервалися. З іншого кінця коридору стрімко наближалася Карина. Її ідеальний макіяж не приховував похмурого виразу обличчя. Її погляд був жорстким, а кроки надто впевненими. Я відчула, як усередині все напружилося. Чутки про те, що Максим провів увесь вечір зі мною, явно долетіли до неї. Її роздратування було майже відчутним.

Карина, як завжди, навіть не намагалася приховати свою зневагу.

- Ну що, насолоджуєшся своєю "особливою" роллю? - кинула вона холодно. — Думаєш, один вечір поряд із Максимом Сергійовичем робить тебе чимось особливим?

Я стиснула губи, щоб не відповісти надто різко.

— Це не ваша справа, Карино, — спокійно відповіла я, намагаючись не піддаватись її провокаціям.

- Моє чи ні, це ще подивимося, - кинула вона і пройшла повз, залишаючи за собою шлейф роздратування.
---

Ближче до кінця робочого дня напруга тільки зростала. Щоразу, коли я ловила погляд Максима, я бачила в його очах щось дивне. Він намагався триматися відсторонено, але я не могла не помітити, як він дивиться, коли думає, що я не бачу.

Але справжня кульмінація сталася згодом. Я випадково почула, як Максим говорив із Громовим у себе в кабінеті. Вони обговорювали Савіна та його спільника.

— Вони явно щось замислюють, — говорив Громов. - Савін активний. Ми перевірили його переміщення після заходу. Він зустрівся з тією людиною, яку Ліка бачила біля офісу. Цей хлопець уже давно пов'язаний із конкурентами.

— Савін бачив її на корпоративі. Вони з його спільником обговорювали її. Вони вирішили, що Ліка може бути зручною "слабкою ланкою". Можливо, вважають, що через неї можна отримати доступ до вас чи ваших планів.

Максим тяжко зітхнув.

— Вони мають план, і Ліка може бути частиною їхньої гри, — сказав він. — Мені не подобається, що вона привернула їхню увагу.

Моє серце завмерло. "Гра? Я? Максим, ти маєш рацію, все куди серйозніше, ніж я думала."

Я вдала, що випадково проходила повз кабінет, і, кинувши на Максима швидкий погляд, повернулася за свій стіл.