Читати книгу - "Дикий Гранат , Анетта Грімм"

Він стояв біля вікна, його спина була напружена, а плечі трохи здіймалися від глибокого дихання. Я не встигла сказати жодного слова, як він обернувся до мене.

- Ліка ... - почав він, його голос був хрипким і напруженим. — Ти не уявляєш, як я був злий, коли зрозумів, що ти вирішила лізти в лігво до звіра, щоб викрити цих тварин.

Я розплющила рота, але він не дав мені вставити ні слова, його погляд був жорстким, майже свердлинням.

— Ти розумієш, як це було небезпечно? — продовжив він, роблячи крок до мене. - Ти могла постраждати, Ліко. Ти хоч уявляєш, що я відчував, знаючи, що ти там одна, оточена цими людьми?

— Максиме, я знала, що ти поряд, — відповіла я, намагаючись зберегти твердість у голосі, хоча його емоції починали захльостувати мене. — І я не могла просто сидіти і чекати, доки все вирішать за мене. То був мій вибір.

- Твій вибір? — його голос став тихішим, але ще більш напруженим. - Ти взагалі розумієш, що кажеш? Ці люди не просто конкуренти. Вони були готові піти на все, щоб зламати тебе або використати.

Я зробила крок уперед, тепер уже не бажаючи відступати.

— Так, Максиме, я розуміла ризик. І все одно зробила це. Бо не могла дозволити їм перемогти. І я це зробила, — додала я, дивлячись йому просто у вічі. - Чи ти сумніваєшся у моїх здібностях?

Він завмер, його очі вп'ялися в мої, і між нами повисла напруга, майже відчутна в повітрі. Його дихання стало трохи глибшим, а щелепа знову стиснулася.

— Ні, я не маю сумніву, — сказав він тихо, але в його голосі звучав біль. - Я захоплююся тобою, Ліко. Але це не змінює того, що я не можу бачити, як ти ставиш себе під удар.

Його слова зачепили мене, але я не відвела погляду.

- Ти не можеш бачити? - Перепитала я з викликом. — А я не можу дозволити собі бути слабкою. Якщо я тобі тільки співробітниця, скажи про це прямо. І тоді я справді перестану ризикувати.

Максим зробив крок уперед, скорочуючи відстань між нами. Його рука потяглася до мого обличчя, але завмерла на півдорозі.

- Ліка, ти не просто співробітниця, - видихнув він, його голос був низьким і сповненим емоцій. — Ти давно перестала бути нею. Ти... значить мені більше, ніж я можу дозволити собі визнати.

Його визнання було як удар, на який я чекала, але все одно не була готова прийняти. Мої губи прочинилися, щоб щось відповісти, але він не дав мені шансу. В наступний момент його рука обхопила моє обличчя, а його губи накрили мої в поцілунку, який був сповнений пристрасті, гніву, полегшення та чогось ще, що я боялася назвати.

Я не чинила опір. Мої руки самі собою обвили його шию, а серце, здавалося, ось-ось вискочить із грудей. Цей момент здавався одночасно нескінченним і надто коротким. Коли він нарешті відсторонився, його чоло залишилося притиснутим до мого.

— Більше ніяких ризиків, Ліко, — тихо промовив він, його голос був хрипким. - Обіцяй мені.

— Тільки якщо ти пообіцяєш, що завжди будеш поряд, — відповіла я, дивлячись у його очі.

Він усміхнувся, але в його погляді все ще залишалася тінь занепокоєння.

- Обіцяю.

Цей момент став нашою новою відправною точкою. Тепер між нами не було сумніву. Тільки пристрасть, щирість і усвідомлення, що попереду на нас чекає щось набагато більше, ніж просто робота. Наші почуття, немов дикий гранат, були одночасно небезпечні, але принадні своєю яскравістю і насиченістю, готові розкритися, незважаючи на шипи та перепони.

КІНЕЦЬ))

***Дякую вам за те, що прочитали мій перший роман. Для мене це велика подія, і ваша підтримка означає неймовірно багато.

Я була б вдячна, якби ви поділилися своїми враженнями про мій твір. Ваша думка допоможе мені зрозуміти, чи варто займатися цим ремеслом. Ваші відгуки – це не тільки джерело натхнення, але й можливість стати кращим у тому, що я роблю.

Ще раз дякую за ваш час та увагу до моєї роботи!***

Кінець