Читати книгу - "Дикий Гранат , Анетта Грімм"

Надворі морошив дрібний дощ, просочуючи місто сірістю. Ліка, поправивши строгий жакет, вислизнула з таксі перед високою дзеркальною будівлею. Корпорація "Оріон Технолоджіс" була її мрією - тут вона могла б розпочати новий розділ своєї кар'єри. Нервно поглядаючи на годинник, Ліка зробила крок до обертових дверей, але тут же натрапила на когось, хто різко зупинився прямо перед нею.

— Ви взагалі дивитеся, куди йдете? — роздратовано випалила вона, відсахнувшись.

Чоловік обернувся. Високий, з пронизливими сірими очима та суворим обличчям. Він пильно глянув на Ліку, зсунувши брови.

— Вибачте, ви явно поспіхом, але це не виправдовує вашої різкості, — холодно відповів він, випрямляючись.

Ліка, відчувши укол сорому, швидко відступила на крок.

— Вибачте, просто спізнюся на співбесіду, — буркнула вона і, обійшовши чоловіка, увійшла до будівлі, намагаючись більше не озиратися.

У приймальні дівчина постаралася заспокоїтись. Усміхаючись секретарці, вона назвала своє ім'я і почула:

— Вас проводить містер Крилов. Він ваш майбутній начальник і вже чекає на вас.

У цей момент двері ліфта розсунулися, і Ліка завмерла. З кабіни вийшов чоловік, якого вона нещодавно вичитала. Він затримав на ній погляд, його сірі очі блиснули.

- Ви? — водночас промовили вони.

Ліка намагалася тримати обличчя, хоч серце стукало як шалене. Вона видавила натягнуту посмішку, вдаючи, що їхня попередня сутичка її не бентежить.

— Будь ласка, слідуйте за мною, — голос чоловіка звучав суворо та діловито. Він ступив у бік ліфта, жестом запрошуючи її слідувати.

Вони йшли довгим коридором, освітленим м'яким білим світлом. Ліка крадькома глянула на нього. Високий, підтягнутий, плечі широкі. Відразу видно – чоловік стежить за собою. Його впевненість у рухах, легка постава, навіть цей холодний погляд — усе це чомусь дратувало її і… притягувало.

"Ну звичайно," - подумки пирхнула Ліка. — "Гарний, харизматичний і, зважаючи на все, любить, коли все за його правилами. Типовий альфа. Цікаво, він взагалі здатний посміхатися?"

— Ви вже були у нашій корпорації? — раптом спитав він, не обертаючись.

— Поки що ні, але, здається, початок знайомства з нею обіцяє бути незабутнім, — відповіла вона з легкою іронією.

Чоловік зупинився і обернувся, кинувши на неї короткий погляд.

— Подивимося, чи воно буде взаємним.

Ліка прикусила язик, відчувши, як щоки починають зрадливо червоніти. Вони дійшли до скляного кабінету. Чоловік відчинив двері, пропускаючи їх уперед, і жестом показав на крісло навпроти столу.

— Сідайте, Ліко. Мене звуть Максим Крилов. Я ваш потенційний начальник, а зараз людина, яка вирішить, отримаєте ви цю роботу чи ні.

Тон його був різкий, але спокійний. Ліка взяла себе до рук. Вона сіла, випроставши спину, і глянула йому в очі.

Співбесіда розпочалася. Максим ставив питання з відточеною точністю, начебто заздалегідь знав її слабкі сторони. Ліка відповідала впевнено, але з кожним питанням відчувала, як він навмисно намагається її вибити з колії. Її зачепило, що він не дав жодного шансу показати себе з кращого боку, постійно перепитуючи та уточнюючи, ніби сумнівався у її словах.

— Ви вважаєте себе достатньо кваліфікованою для цієї посади? — раптом різко спитав він, відкинувшись на спинку крісла.

— Я не просто вважаю, я це знаю, — кинула вона у відповідь, гордо піднявши підборіддя.

На мить вона вловила легку тінь усмішки в його очах, але відразу прогнала цю думку. Вона розлютилася. Розлютилася на його манеру розмови, на цю приховану глузування. Але в той же час щось у ньому було… привабливе. Цей його натиск, цей спокій, наче він завжди контролює, навіть її.

"Хижак, ось хто він," - подумала Ліка. — "Але страшенно харизматичний хижак..."