Читати книгу - "Заборонене кохання: я тебе знищу, Джулія Ромуш, Ольга Ялiтовська"

Набравшись сміливості, невпевненим кроком я попрямувала в сторону шуму.  І хоч з кожним кроком я рухалася все більш впевнено, очі все одно чіплялися за деталі. Коли я впритул підійшла до вікна, то побачила на ньому якусь пляму. Враховуючи, що всі вікна були вимиті до блиску, вона відразу привернула мою увагу. Оглянувши все навколо і придивившись до інших предметів зовні будинку, я побачила велику птицю, яка сиділа на балконі. Це тупориле створіння, яке не може відрізнити скло від лісу, ледь не стало причиною мого серцевого нападу.   

Ненавиджу цей будинок, всіх його мешканців і все, що його оточує!   

В цілому, пройшло вже три години після того, як я встала і почала вивчати цей будинок, що приводило мене кожен раз в черговий глухий кут. Ким був той чоловік? Що йому від мене потрібно? Чому я опинилася тут? Як скоро мене почнуть шукати? Як я можу хоч комусь натякнути про своє місцеперебування? І найголовніше, як мені звідси вибратися?   

Все було надто підозріло, і я ніяк не могла змалювати у себе в голові картину того, що відбувається. Чогось безумовно не вистачало для того, щоб скласти цей складний пазл.  

Оглядаючи всі кімнати, я шукала інших людей, і зовсім не приділяла уваги якимось речам, які перебували в будинку, а, як відомо, диявол криється у дрібницях. Подумаєш, в такій ситуації мені залишалося "всього нічого": взяти себе в руки та почати вивчати будинок заново. Мені потрібна була лише зачіпка, хоч щось, що могло б допомогти мені зрозуміти з ким я маю справу.   

Саме тому свої осмислені пошуки я вирішила почати з господарської кімнати, де прокинулася сьогодні вдень.   

Помахавши собі в дзеркалі, я вийшла з кімнати на третьому поверсі й спустилася по сходах. Туман в голові поступово розсіювався, поступаючись місцем тупому азарту. В мені плескався неймовірний інтерес до того, що відбувалося, а мій мозок, наче відбите тісто, геть перестав подавати сигнали лиха.     

Напевно, будь-яка адекватна людина на моєму місці стала б ламати стіни, бити вікна і намагатися кликати на допомогу. Але я ж, своєю чергою, понеслася до спальні, щоб її ще раз розглянути.   

Мене не могли тримати тут вічно, а значить я повинна бути готова до зустрічі з цією людиною і хоча б, як мінімум, мати про неї мінімальне розуміння.   

Спустившись на другий поверх, я спочатку досить жваво, а потім уповільнивши кроки, наближалася до "своєї" кімнати. Я зупинилася перед дверима, не наважуючись відразу увійти, немов переді мною існував якийсь невидимий бар'єр, який мені підсвідомо потрібно було подолати.   

Стиснувши руки в кулаки й вдихнувши на повні груди повітря, я пересилила себе і зробила крок у це приміщення.