Читати книгу - "Втікачка з Сутінкового світу-4, Марина Сніжна"

– Хіба у перевертнів не хороша регенерація? – здивувалася я.

На заняттях у Кривавому Притулку ми вивчали це питання. Тому я знала, що рани в такої нечисті затягуються не гірше, ніж у вампірів.

– Після рани, нанесеної моєю зброєю, це нашому приятелю мало допоможе, – криво посміхнувся Діор.

Я вже знала, що пошкодую про це, але все одно запитала:

– А що такого у твоїй зброї?

– Дивуюся, як це вас таким необхідним речам не вчили, – уїдливо відгукнувся Воїн. – Наша зброя виготовляється особливим чином, про що я, звісно, розповідати тобі не стану. Скажу лишень, що рани у нечисті після її застосування гояться так само, як у звичайних людей. Це зрівнює шанси, не знаходиш?

Я зі ще більшим страхом подивилася на зброю за поясом Діора. Тепер чудово розуміла, чому Ербін застерігав від зустрічі з винищувачами нечисті, як від головної небезпеки. Проти них навіть досвідчений вампір може не вистояти. Що вже казати про мене. Я на власні очі переконалася, що один Воїн Світлого бога самостійно може знищити десяток перевертнів. А на що тоді здатний цілий загін таких?!

Діор спостерігав за моєю реакцією, трохи примружившись.

– Поки що тобі нічого боятися, – промовив він, наголосивши на словах «поки що». – Якщо, звісно, не робитимеш дурниць.

Я всім своїм виглядом дала зрозуміти, що безпечна і мирна, наче ягнятко, і навіть очі потупила. Повагавшись, через кілька секунд все ж таки поглянула на Воїна. Завмерла, збентежена виразом його обличчя. Він дивився з задумою, в очах світився якийсь дивний вираз. Але варто було нашим поглядам зустрітися, як відразу набув незворушного вигляду і навіть спохмурнів. Щоб приховати зніяковіння, я запитала:

– Вони ж більше не повернуться?

– Не думаю. Принаймні сьогодні вночі точно. Тож можна лягати спати. Завтра на нас чекає важкий день.

Я лише кивнула. Нічого проти того, щоб лягти спати, я не мала. Нехай навіть сьогодні вночі, напевно, усілякі жахіття насняться.

– Мені доведеться дещо зробити, – сухо сказав Діор, дістаючи знову склянку з фарбою.

Я відразу насторожилася і нервово проковтнула. Повторно проходити через те, що відбувалося кілька годин тому, зовсім не хотілося.

– Не турбуйся, – хмикнув він. – Я лише окреслю навколо того місця, де ти ляжеш спати, ще одне коло.

Я полегшено зітхнула. Такий варіант мене цілком влаштовував, хоч і створював довкола своєрідну клітку. Але тут я навіть розуміла Воїна. Довіряти мені в нього не було жодних причин. Хто доручиться, що я посеред ночі не вирішу попити з нього крові чи ще щось зробити?

До того ж Діор навіть виявив своєрідну турботу, дозволивши мені підстелити на землю своє покривало. Я підклала під голову сумку, накрилася плащем, придбаним Асдусом, і вирішила, що цілком нормально влаштувалася. А під захистом додаткового кола можна не боятися, що хтось з перевертнів уночі мене за бік цапне.

Як не дивно, заснула я майже миттєво, а прокинулася свіжою та бадьорою. На якийсь час навіть забула про те, де взагалі знаходжуся. Не розплющуючи очей, солодко потяглася, посміхаючись і думаючи, що знаходжусь у своїй затишній спальні в Кривавому Притулку.

Але, розімкнувши повіки, натрапила на задумливий погляд Діора і відразу все згадала. Воїн, судячи з вигляду, вже давно не спав. Встиг знову розвести багаття, що за ніч мало згаснути, і тепер точив зброю. Цікаво, коли він піднявся і чому не розбудив мене раніше? Пожалів? Дозволив поспати довше?

– Доброго ранку, – я несміливо посміхнулася йому.

– Довго ж ти спиш! – замість привітання у відповідь кинув він невдоволено. – Я гадав, сільські дівчата прокидаються спозаранку. Розніжили тебе у твоєму вампірському притулку.

Я обурено підібгала губи.

– Міг би і розбудити, якщо вважав, що я надто довго сплю.

Він не вшанував мене відповіддю й шпурнув флягу з водою.

– Ось, умийся, приведи себе до ладу. Потім я виведу тебе з кола.

Приводити себе до ладу на очах у чоловіка, що безцеремонно розглядав мене, було не дуже приємно. Але виходу немає. Я плеснула на долоню води з фляги і швиденько вмилася. Провівши руками по розпатланому волоссю, що вибилося з коси, зрозуміла, що вигляд у мене, напевно, жахливий.

Скривившись, полізла в сумку за гребенем і почала розпускати косу, щоб нормально причесатися. На Діора намагалася не дивитися. Вирішила вдавати, що його тут взагалі немає. Весь настрій зранку зіпсував, гад такий!

Поступово, обережно розплутуючи волосся і розчісуючи його, заспокоїлася. Замислилася про те, що чекає на мене далі. Про погане намагалася не думати. Уявляла, що все закінчиться добре, і я вже людиною повернуся до рідного поселення. Як зрадіють батьки та Веріка. Цікаво, Кней ще за мною сумує чи давно втішився з іншою дівчиною? Я б віддала перевагу другому. Тепер виходити за нього заміж зовсім ні до чого.

Я так замислилася, що не одразу усвідомила, що Воїн якийсь підозріло мовчазний. Навіть не кидає на мою адресу незадоволених реплік про те, що так довго чепурюся. Підняла на нього очі і відчула, як тіло ніби жаром обпекло. В його очах читалося таке відверте замилування, що в мене перехопило подих. Цього разу вдавати, що і не думав мене розглядати, він не став. Навпаки, хрипко промовив: