Читати книгу - "Тепер твоя. Книга перша, Єва Басіста"

Глава 4.2

Двері за ним гучно зачиняються, що, здається, здригається будинок. Я дивлюся на них. Кліпаю очима та навіть не знаю, що думати. У голові цілковитий безлад.

Невідомий гість "врятував" мене від виконання умов, але яка різниця коли все неодмінно станеться. Не сьогодні, то значить завтра після шостої. Мені від цього не втекти. Все одно рано чи пізно зроблю йому мінет, а він мене відтрахає. І зараз навіть не соромлюся цих слів у голові. Так воно й буде.

Я застібаю останній ґудзик на блузці, наосліп поправляю волосся, а після цього кидаю погляд на камін. Вогонь жваво пожирає дрова та тріскотить. Саме ці рубінові язики були свідками того, що чинив зі мною Липовський - зваблював. Майстерно це робив.

І як я зараз себе почуваю? Не знаю… Дійсно не знаю. У ті секунди хотілося тільки одного, а зараз бажаю приїхати додому та вткнутися в подушку та, напевно, тихо заплакати від того, що доля мерзенна штука.

Хоча цікаво наступне - я зараз не відчуваю себе брудною. Мені просто сумно, що все саме так.

Я сідаю на диван, поправляю білизну, та беру до рук конверт, де знаходжу адресу, де будуть відбуватися наші "відверті побачення".

Назва вулиці чомусь мені підказує, що це на краю міста, а також далеко від мого будинку. Либонь, дійсно прийдеться там жити наступні чотири місяці, бо кожний день долати чималі відстані нема бажання, а також сенсу.

Ховаю папірець до конверта та виймаю банківську карту - робочі витрати. Цим точно прийдеться скористатися, бо у мене нема багато еротичної білизни. Притому ті лямки не дешеві.

Пам'ятаю, одного разу зайшла з Діаною до магазину спідньої білизни, то жахнулася - отримала шок від цінників та більше туди не заходила, а подруга винесла звідти три комплекти. Хоча що їй - вона родилася у заможній родині, а я - у простій.

Таке воно життя - сиджу та думаю про такі дріб'язкові речі, але у моїй ситуації вони важливі. Я маю бути покірною коханкою, бо якщо щось не так - він розірве контракт, що не можна допустити, адже від нього залежить моє життя та брата.

І що зараз із ним? Де він? Я цього не знаю, але сподіваюся, що його хоч не тримають у якомусь сирому та холодному підвалі, де бігають щурі та миші.

Від подібної думки кидає в холодний піт. А якщо мої гадки правда? Не дай Бог… Аж на очі сльози навертаються. Він точно у гіршому становищі, аніж я - сиджу в тепленькій кімнаті.

Мене перериває стук у двері до яких повертаю голову та невпевнено кажу:

- Так.

Так… Додумалася… Хочеться дати собі ляща. Краще б мовчала. Не у своїй хаті.

- Адо Володимирівно, Олександр Іванович попросив вас провести до водія, - мовить знайомий жіночий голос.

- Добре, - здіймаюся я та беру конверт. - Дякую.

Вона лагідно усміхається, а мені стає незручно. Либонь, знає, що тут відбувалося, коли зайшла. Від цього мої щоки починають палати. Думає, що я якась повія, або нічого не думає. Чому її мають хвилювати дівчата, які стають утриманками Липовського?

Утриманка. Слово таке противне, але краще чим хвойда. Хоча варто перестати бідкатися – треба змиритися та жити далі. Ставитися до цього як до роботи - робота на сезон.

Внизу одягаю своє пальто та кладу до сумки конверт, а після цього виходжу на вулицю - тут уже темно та холодно. Вечір жовтня.

Підіймаю голову догори - там миготять зорі. Витинають свої повільні танці на темному паркеті та змушують відчувати щось тепле та злегка романтичне. Але останнє лише підсилить кохана людина поряд.

Я до біса романтична натура. Навіть не приховую, що мрію сильно та палко закохатися… І це не повинен бути неймовірно вродливий принц на білій автівці марки "Tesla" чи "BMW". Краса та гроші неважливі. Мені головне, щоб була щира взаємність, щоб ми могли триматися за руки, ходити під зоряним небом, обійматися в парках та цілуватися під попелястими променями місяця. Хочеться романтики та кохання, а там сім'ї та дітей…

Але, на жаль, поки не куштувала такого. Звісно цілувалася з деякими молодиками та навіть гуляла, утім нічого серйозного. Була для них дівчиною на один вечір.

Хоча я не втрачаю надії, що у мене все налагодиться. Ось закінчиться ця катавасія, та все налагодиться - знайду роботу, кохану людину, вийду заміж та матиму двох дітей. А ці чотири місяці викину зі свого життя.

Як каже мені Діана, яка обожнює слухати різноманітні тренінги з психології - треба думати про позитивне та воно обов'язково притягнеться до тебе. Тому варто плювати на негаразди та уявляти світле майбутнє.

- Адо Володимирівно, - висмикує мене з внутрішнього монологу водій. - Сідайте в авто - прохолодно. Ще змерзнете та застудитеся.

- Ваша правда, - опускаю голову. Олександру точно не треба дівчину з ангіною чи соплями.

Я сідаю в авто та одразу поринаю в телефон. Дивлюся на картах, де знаходиться та квартира - і не помиляюся - це край міста та у протилежному боці від моїх хоромів.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно