Читати книгу - "Наздогнати мрію, Ерін Кас "

— Соломія мала рацію, — говорить жінка, а я усміхаюсь в маску. Одразу обговорює деталі, графік роботи, і мій відсоток. Попереджає, що терпіти не може непунктуальність й нецензурні слова, але я й сама цього не люблю. На диво, ще й ставить мене одразу в графік, за яким у мене завтра робочий день. Досі не вірю, що зробила це. Зважилась щось змінити й отримала позитивний результат. Звісно, ще потрібно звикнути, пристосуватись до нового керівництва, але перший крок зроблено. Задоволена розмовою, прощаюсь з Ларисою Вікторівною й виходжу на двір.

— Ну, що? Що? — за мною одразу вилітає Солька.

— Все добре. Ми знову працюємо разом, — задоволено усміхаюсь, а подруга стримується, щоб не запищати. Підходить і міцно мене обіймає.

— Я знала. Радію, що ти зважилась.

— Я теж, якщо чесно.

— От би ти ще задумалась…

— Не потрібно, Соль. У мене й так купа думок в голові. Не смикай мене. Ти ж знаєш.

— Угу, знаю, — незадоволено бурчить дівчина, але більше нічого не говорить про Артема.

— Запрошую тебе в гості відсвяткувати мою нову роботу.

— Емм, може, краще до мене? Так буде спокійніше, напевно, — відповідає засмучено.

— Артем у відрядженні.

— О котрій приходити? — змінюється її настрій, а я усміхаюсь. Насправді протягом року, я мала проблему, бо не могла запросити її до себе, коли він вдома. І до Солі ходила на всі свята одна. Але й відмовитись від когось з них я теж не могла.

— Після роботи чекаю у себе. Полуниця до шампанського є, ще замовлю зараз суші.

— Окей. Тоді я притягну піцу і щось міцніше твого газованого напою. Коли ще така можливість буде? — підморгує мені й зникає за дверима салону.