Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

Кожен погляд між ними був наче битва — він кидав їй новий виклик, а вона мусила знову і знову надягати свою маску.

Тим часом Артем стояв на коридорі, чекаючи, поки вона вийде. У нього не було жодних сумнівів, що на наступному уроці вони знову будуть один проти одного. Але сьогодні щось було інше. Вона змінилася. Її звична самовпевненість почала кришитися, і він відчував, що знаходить все більше тріщин у її броні.

Як тільки двері аудиторії відчинились, він підійшов до неї, не в силах стримати свою зухвалість.

— Що, зацікавилася чимось новим? — запитав він, не зважаючи на присутність інших студентів.

Аліса спокійно підняла голову, зустрівши його погляд, і її губи скривились у мимовільній посмішці.

— Я не звикла до таких викликів, Артеме, — відповіла вона, не розмінюючись на порожні слова.

Вони йшли поруч, але кожен крок звучав гучніше, ніж зазвичай. Їхня гра набирала обертів, і тепер навіть сама атмосферна тиша між ними наповнювалася енергією. Між ненавистю і роздратуванням почали пробиватися більш складні емоції.

Але, як би не розвивалися їхні стосунки, Аліса знала одне — ця боротьба не закінчиться, поки він не зніме її маску. А вона, в свою чергу, не готова до того, щоб показати йому свою справжню сутність.

Але у її серці вже починався лід тріщати, і вона могла лише спостерігати, як його полум’я все ближче підходить.

Розділ 22: Зіграти по-справжньому

Аліса не могла приглушити тривогу, що наростала в її грудях. Вона вже звикла до того, що Артем постійно кидає їй нові виклики, але сьогодні все було інакше. Його погляд був більш ніж просто цікавим — він був пронизливим, наче він бачив не просто її маску, а щось набагато глибше, щось, що вона намагалася приховати всі ці роки.

Вони сиділи поруч на занятті, але між ними стояла така відстань, яка була більше, ніж просто фізична. Аліса намагалася не дивитися в його бік, але не могла не відчути, як він спостерігає за нею, як кожен його рух підсилює відчуття, що їхня гра поступово наближається до кульмінації.

Завдання цього разу було просте: спільна робота. Але ніхто з них не міг залишити все на рівні звичайного обміну думками. Артем, не витримавши тиші, неохоче повернувся до неї.

— Ти завжди така стримана, Алісо. Як ти взагалі живеш з цією своєю маскою? — запитав він, голос його був тихим, але пронизливим.

Аліса відчула, як її серце пропустило удар. Це було більше, ніж просто запитання. Це було вимогливе питання, що ставило під сумнів все, що вона намагалася приховати. Її руки здригнулися, але вона вчасно сховала їх під столом, намагаючись не показати слабкість.

— Ти не розумієш, — сказала вона, намагаючись зберегти спокій. — Це не маска. Це я.

Артем не відповів одразу. Він просто дивився на неї, і в його очах був якийсь виклик. Вона не могла зрозуміти, чи він реально вірить у те, що вона каже, чи просто хоче переконатися, що ця маска не зламається.

Він нахилився трохи ближче, їхні обличчя були на відстані кількох сантиметрів.

— Ти знаєш, що я можу змусити тебе показати, ким ти є насправді. І ти це знаєш, — прошепотів він, так що її шкіра вібрувала від кожного його слова.

Аліса не могла відповісти. Вона намагалася боротися, намагалася не показати йому свою справжню суть. Але щось всередині не витримало. Чи це його слова, чи просто її власний страх втратити контроль — вона не знала. Але те, що відбулося наступної миті, стало для неї шоком.

Вона зустріла його погляд, і в той момент щось між ними змінилося. Лід і полум’я… їхня боротьба, їхнє протистояння, все почало перетворюватися в нещо інше. Щось, від чого вона не могла відвернутися.

І тоді, на мить, вона усвідомила — маска почала тріщати.

Розділ 23: Лабіринт почуттів

Аліса не могла повірити, що її відчуття починають розхитуватися. Вона, завжди така вперта, завжди з такою ж бездоганною маскою, сьогодні відчувала, як її світ починає втрачати рівновагу. Кожен погляд Артема, кожне його слово, яке торкалося її свідомості, залишали слід, який неможливо стерти.

Її руки знову здригнулися, і цього разу вона не могла їх сховати під столом. Всі її звичні методи контролю здавалися такими безсилими перед цією шаленою боротьбою, яка вже не обмежувалася лише словами. Це вже було більше — це було справжнім випробуванням на її внутрішню силу.

Вона сиділа на своєму місці в бібліотеці, оточена книжками, але її погляд губився в порожнечі. Всі ці сторінки, всі ці знання, до яких вона так звикла, вже не давали їй того відчуття безпеки. Все ставало лише марнотою, коли вона думала про нього — про Артема.

Знову вона уявила його погляд. Цей погляд, який проникав до самісінької суті. Як він дивиться на неї, а не на її маску, як він намагається розгадати її, як, здається, кожен його крок наближається до того моменту, коли все, що вона приховує, стане явним.

Артем не просто кидав їй виклики — він ставав частиною її світу, навіть коли вона намагалася його відштовхнути. Вона не розуміла, чому це так, але вона почала відчувати, що його присутність викликає в ній емоції, яких вона давно боялася.

Вибух ненависті, з яким вони почали свою гру, давно поступився місцем іншому — не менш сильному, але вже іншу. Це була пристрасть, яка перепліталася з їхньою боротьбою, як холодний лід і полум’я, які разом створюють непередбачувану силу.

— Ти все ще вірно тримаєш маску? — почувся знайомий голос. Це був Артем. Він стояв у дверях бібліотеки, і її серце відразу почуло відгук від кожного його слова. Всі її попередні намагання втекти, сховатися від нього, знову здавались безнадійними.

Аліса підняла погляд, і цей погляд зустрівся з його. Вона намагалася зберегти байдужість, але не могла. Вона відчула, як її серце б’ється швидше.

— Мабуть, ти маєш рацію, — сказала вона з усмішкою, яка не була її звичною. — Я завжди була гарною актрисою.

Артем зробив крок вперед, не зводячи з неї очей.