Читати книгу - "Маска та лід, Льюїс Бенте"

— І що ти пропонуєш?

— Просто працювати разом.

Це звучало просто, але Скарлетт не могла забути, як кілька днів тому він закидав їй, що вона ховається від своїх емоцій. Вона відчувала це знову — непереборне бажання приховати все, що відчувала.

— Ти не хочеш працювати зі мною, — сказала вона, відводячи погляд.

— Це ти так вирішила, — відповів Грейсон, вже ставши серйознішим.

— Я справді не знаю, чи готова до цього.

— І я не знаю, але треба спробувати. Ми хочемо, щоб все пройшло на найвищому рівні, чи не так?

Скарлетт зітхнула.

— Добре. Будь ласка, тільки не змушуй мене це шкодувати.

Грейсон посміхнувся.

— Я ж не винен, якщо цей вечір стане найкращим у твоєму житті.

Ввечері, коли вечір наближався до кульмінації, і все почало набувати відповідної атмосфери, Грейсон підвів Скарлетт до центру зали. Вона відчувала, як пульсує енергія навколо них, і чомусь це було не так страшно, як вона собі уявляла.

— Здається, все починає налаштовуватися, — сказав він, ковзаючи поглядом по залу.

— Так, усе на місці. Дякую за допомогу.

— Дійсно, без тебе ми б не справилися, — сказав він, його голос звучав тепліше, ніж зазвичай.

Скарлетт відчула, як її серце трохи прискорилося. Вона подумала, що це була лише його чергова манера жартувати, але в його очах знову читався той самий виклик.

— Не забудь про наше завдання, — додала вона, щоб змінити тему, і почала рухатися до іншої частини зали, в той час як він залишився стояти, все ще вдивляючись в неї.

Розділ 20. “Секрети під покривом вечора”

Благодійний вечір нарешті розпочався. Зала була переповнена учнями, батьками та вчителями, що насолоджувалися атмосферою святкового вечора. Світло м’яко падало на обличчя гостей, музика звучала в тон з урочистістю події, і навіть Скарлетт не змогла не помітити, як все виглядало чудово, навіть якщо вона не відчувала себе частиною цієї ідеальної картини.

Її роль була досить проста: координувати гість і слідкувати за тим, щоб усі відчували себе комфортно. Однак справжнє випробування для неї почалося, коли вона опинилася поруч з Грейсоном.

Вони мали разом працювати над розподілом місць для гостей, а також організовувати деякі запитання, які могли виникнути. Скарлетт намагалася тримати все під контролем, але він постійно її відволікав.

— Ти думаєш, що ці люди насправді прийшли через благодійність, чи все ж таки просто заради того, щоб побачити, як ми всі виглядаємо на сцені? — запитав Грейсон, з нехарактерною для нього серйозністю.

— Я думаю, вони хочуть просто добре провести час, — відповіла Скарлетт, намагаючись не занурюватися в роздуми про те, як це впливає на її погляди на людей.

Вона намагалася зберегти дистанцію, але кожного разу, коли вони зустрічалися поглядами, відчувала, як його присутність викликає в ній непередбачувані емоції. Усі ці місяці, коли вона намагалась його ігнорувати, почали руйнуватися в цей момент.

— Ти виглядаєш гарно сьогодні, — неочікувано додав Грейсон, коли вони проходили повз один одного.

Скарлетт зупинилася на мить, все ще здивована.

— Ти жартуєш?

— Ні, серйозно, — відповів він, злегка усміхаючись. — Я ще не бачив тебе такою безпосередньою. Це не те, що я очікував.

Вона не могла не помітити, як його слова насправді зачепили її. Вона все ще стояла з пустим виразом обличчя, але всередині відчувала бурю емоцій.

— Не звикла до таких компліментів, — відразу відповіла вона, ховаючи свої справжні почуття за маскою байдужості.

— Ось і добре, — він подивився на неї уважніше. — Я знаю, що це не твій стиль, але ти все одно виглядаєш круто.

Скарлетт відвернулася, намагаючись приховати той дивачий теплий сплеск в її серці. Грейсон завжди умів говорити так, щоб вона не могла точно зрозуміти, чи це його гра, чи він дійсно мав на увазі щось більше.

Як вечір тривав, атмосфера ставала все більш святковою. Гості сміялися, ділилися враженнями від виступів та аукціонів, але для Скарлетт все залишалося на поверхні. Вона все ще не могла знайти своє місце у цьому світі. Її роль залишалася віртуальною: вона виконувала свою частину роботи, але її погляд часто шукав за залом того самого хлопця — Грейсона.

Кожного разу, коли вона випадково зустрічала його погляд, в її грудях щось стискалося, але вона все ще не могла зрозуміти, що саме це означає. Вона знала, що повинна тримати дистанцію, але розуміла, що не в змозі більше приховувати свої емоції.

Наприкінці вечора, коли більшість людей вже розходилися, Скарлетт і Грейсон залишилися одні на сцені, збираючи залишки декорацій. Вони працювали мовчки, і, здається, навіть ця тиша мала якусь свою магію.

— Чи ти коли-небудь дозволяєш собі відпочити? — запитав Грейсон, поклавши коробку на підлогу.

Скарлетт підняла погляд.

— Я зазвичай не дозволяю собі таке. Не в моєму стилі.

— Можливо, варто спробувати, — сказав він, наближаючись до неї. Його голос звучав дуже близько. — Просто відпустити все і бути в моменті.

Скарлетт дивилася на нього і раптом усвідомила, що більше не може продовжувати бути такою закритою. Вона дійсно почала змінюватися. І Грейсон був частиною цього процесу.

— І що ти пропонуєш? — запитала вона, не в змозі приховати цікавість.

— Просто будь зі мною. Не потрібно приховувати те, що ти відчуваєш. — Він подивився їй в очі, і цього разу його погляд був серйозним.

Скарлетт мовчала, не знаючи, як відповісти. Чи була вона готова відкритися йому?

Розділ 21: Лід і полум’я

Аліса сиділа за столом в аудиторії, старанно записуючи кожне слово викладача, хоча її думки вже були далеко. Вона відчувала, як нерви підкрадаються до її кожного руху — як відлуння минулої ночі, коли їхній черговий виклик закінчився не так, як вона очікувала. Цього разу Артем був не просто різким — він був занадто близько, занадто проникаючим, і вона не могла не помітити, як дивиться на неї, немов намагаючись розпізнати кожен її жест.