Читати книгу - "Ваші пальці пахнуть ладаном"

Магнолия тропической лазури,

Вы любите меня?

Але хто йому відповість на вічне: чи любите ви мене?

Принаймні у цьому світі. А в тому, там, за межею життя, де кращий світ, можливо, вона нарешті відповість йому на його вічне: Чи любите ви мене? А можливо, він і ТАМ, за межею життя, приходить до неї, сідає і мовчить, і дивиться на неї.

Мовчить і дивиться, і так щодня.

І ніяк не може надивитися.

В бананово-лимоннім Сінгапурі

Співа і плаче океан…

Радянська влада не хотіла визнавати заслуг Вертинського. І сам артист розумів, що офіційно він не визнаний, а тільки «юридически терпим». А зали були переповнені. «Где-то там, наверху, все еще делают вид, что я не вернулся, что меня нет в стране. Обо мне не пишут и не говорят ни слова. Газетчики и журналисты говорят: «Нет сигнала». Вероятно, его и не будет. А между тем я есть! Меня любит народ (простите мне эту смелость). Я уже по 4-му и 5-му разу объехал нашу страну, я заканчиваю третью тысячу концертов!» Такого листа за рік до смерті О. Вертинський написав заступнику міністра культури…

Маріанна Вертинська згадує: «Папа говорил: “У меня нет ничего, кроме мирового имени”».

…Коли пишуться ці рядки, минає 120 років від дня народження легендарного шансоньє родом з Києва.

У київському Музеї однієї вулиці (є такий в українській столиці, Андріївський спуск, 2-б) відкрилася тематична виставка: «Я готов целовать твои улицы…»

На відкритті виставки була присутня дочка співака, артистка Маріанна Вертинська з онукою. На стендах оригінали листів, фотографії, документи, ноти, платівки, особисті речі артиста. І дух тієї епохи, у якій жив і творив співак і актор.

І неповторний голос, що його доносить до нас стара патефонна платівка…

Ты успокой меня, скажи, что это шутка,

Что ты по-прежнему, по-старому моя.

Не покидай меня, мне бесконечно жутко,

Мне так мучительно, так страшно без тебя.

Но ты уйдешь холодной и далекой,

Укутав сердце в шелк и шиншилла.

Не покидай меня, не будь такой жестокой!

Пусть мне покажется, что ты еще моя…

Частина четверта-3

«Новодевичье кладбище… Часы приема…»

«В лето 1524 г. Князь Великий Василий Иванович воздвиже сию пречистую обитель, в ней же храм Пречистой Богородицы Смоленские и собра инокинь девического чину множество, им же бысть начальница благоверная и благочинная сия схимонахиня Елена Семеновна дочь, зовомая Девочкина и в сей обители преставися с миром в лето 1548…»

Так у Москві започаткувався Новодівичий монастир – сьогодні однойменний меморіал, що знаходиться в південно-західній частині Москви, в Лужниках (Хамовницький вал, д. 50), неподалік станції метро «Спортивна».

На вході, на цегляній стіні, скромна табличка:

«НОВОДЕВИЧЬЕ КЛАДБИЩЕ

ЧАСЫ ПРИЕМА…»

І неясно, кого ж тут приймають у визначені години: покійників чи живих відвідувачів…

Року 1524 московський князь Василій III на честь приєднання Смоленська до руських земель і заснував у Лужниках Новодівичий монастир.

Олена Дєвочкіна в старовинних письмових святцях прирівняна до московських святих… З часом у монастирі почали ховати представників феодальної знаті та осіб духовного звання, а пізніше й осіб іншого стану.

У Вітчизняну війну 1812 року, залишаючи Москву, французи вирішили підірвати Новодівичий монастир. Вже привезли й розставили в потрібних місцях бочки з порохом, підвели до них ґноти. Залишаючи монастир, французи підпалили ґноти і спішно подалися геть, аби встигнути до страшного вибуху відійти подалі, на безпечну відстань. Вже чи не секунди залишалися до грандіозного вибуху, коли скарбниця монастиря Сарра з кількома послушницями залили водою ґноти, що вже догоріли до пороху, та підлогу, що вже горіла в деяких келіях. На згадку про врятування від вибуху в трапезній Успенської церкви був влаштований особливий приділ (прибудова) і заснований подячний щорічний хресний хід. Біля Успенського собору знаходиться й могила скарбниці Сарри Миколаївни, мужньої жінки, яка відійшла в інший світ на 75 році свого життя в березні 1840 року.

Із поховань ХIX століття на території монастиря збереглися могили учасників Вітчизняної війни 1812 року, декабристів, учених, літераторів, державних і військових діячів. Серед них і Денис Давидов – один з найвідоміших героїв часів війни з Наполеоном.

До кінця ХІХ століття територія монастирського некрополя практично вже вся була зайнята, а тому у 1898 році була освячена земля за межами південної стіни монастиря, і почалися роботи по розширенню некрополя. Так виникло Новодівиче кладовище – його ще називають Старим Новодівичим кладовищем. Невдовзі воно було обнесене стіною. У 1949 році територія була розширена на південь – утворилося Нове Новодівиче кладовище, сучасна площа якого 7 га. В стінах Нового кладовища розмістився колумбарій для поховання урн з прахом покійних.

У 1919 році Радянська влада віддала керівництво кладовищем Хамовницькій райраді – тоді на кладовищі ховали простих москвичів. Але з 1927 року вийшла постанова ВЦВК: «Новодівиче кладовище виділено для поховання осіб з громадським становищем». Там поховано багато істориків та історичних романістів, серед них троє Соловйових, а під балдахіном-навісом – могила М. Загоскіна, учасника війни з Наполеоном, автора романів «Юрий Милославский, или Русские в 1612 году», «Рославлев, или Русские в 1812 году», «Искуситель», «Тоска по Родине» та інших.

У глибині Старого кладовища знайшов спокій І. Лажечников – теж учасник війни з Наполеоном, письменник. На його могилі під образом Спаса прибита металева дощечка з написом, що тут похований «…русский Вальтер Скотт, из-под пера которого вышли знаменитые романы «Ледяной дом», «Последний Новик», «Басурман».

У 1881 році було поховано О. Ф. Писемського. Йому поставили пам’ятник із сірого граніту зі словами «В руце Твои, Господи, предаю духъ мой…», але з часом могила запустіла – монахині і кладовищенські сторожі не пригадують, щоб до нього та його дружини хто-небудь приходив. І тільки птахи любили сідати на пам’ятнику творця «Горькой судьбины», «Тысячи душ» та інших романів.

У 1930-х роках за часів чи не осатанілої руйнації монастирських некрополів, могили багатьох великих росіян були знищені. Щоправда, через чотири роки монастир на правах філіалу увійшов до складу Державного історичного музею. І тоді кладовище реконструювали. З багатьох ліквідованих кладовищ на Новодівиче перенесли останки і пам’ятники відомих воєначальників та видатних діячів науки і культури. Серед них – М. Гоголь, А. Чехов, С. Аксаков, О. Хомяков, І. Левітан, Третьякови, М. Єрмолова, В. Хлєбников та інші.

На нове місце була перенесена і могила декабриста Муравйова-Апостола. Там само перепохований поет А. Плещеєв – біля могили своєї дружини, з ім’ям якої пов’язані його кращі ліричні твори.

На Новодівичому