Читати книгу - "Улісс"

говорила буцімто бридоту, а насправді ні. Вона називала своїм ковчегом. Дуже важко знайти таку, що. Агов! Як їм, мабуть, соромно, доки призвичаяться, коли вони спиняють, а ти не озвешся. І поцілувала мені руку, коли я дав їй ще два шилінги. Папуги. Натисни ґудзика, і пташка писне. Краще б не називала мене сером. О, її уста у пітьмі! Як вам не соромно, одруженому, з самотньою дівчиною! Оцим вони тішаться. Забрати мужчину від іншої жінки. Чи навіть почути про це. Я ж навпаки. Радий спекатися чужої дружини. Доїдати його недоїдки. Чолов’яга в Бертоновій корчмі випльовував хрящ. Той лист ще й досі в моєму гамані. Від того половина всіх нещасть. Але часом може статися, ні, не думаю. Заходьте. Все налаштовано. Я мріяла. Що? Починається найгірше. Як вони змінюють тему розмови, коли вона їм не до вподоби. Питає, чи ти любиш гриби, бо вона знала одного джентльмена, який. Або спитає тебе, що слід сказати, коли передумаєш і відмовишся. А проте, аби я прагнув довершити діло, то сказав би: я хочу, щось на цей зразок. Бо я хотів, Вона теж. Образити її. Потім помиритися. Удати, що чогось страшенно хочеш, а потім відмовитися заради неї. Це їм лестить. Мабуть, вона увесь час думала про когось іншого. Ну, то й що? Так воно й повинно бути, якщо вона міркує розсудливо: він, він і він. Все залежить од першого поцілунку. Сприятлива хвилина. Щось усередині в них вибухає. Чулу душу видно з очей, тайкома. Перший порив — найщиріший. Пам’ятають довіку. Моллі, лейтенант Малві, що цілував її під Мавританською стіною біля парку. Їй було п’ятнадцять, вона мені казала. Але груди випиналися. По тому заснула. То було після обіду в Гленкрі, коли ми їхали додому через засніжену гору. Скреготіла зубами уві сні. Лорд мер теж на неї накидав оком, Вел Ділон. Апоплексичний.

Вона з ними, дивиться на фейєрверк. Мій фейєрверк. Шугає вгору ракетою, додолу падає каменем, А діти, мабуть, близнята, чекають якоїсь пригоди. Хочуть стати дорослими. Одягають материне вбрання. Часу доволі, ще зрозуміють, що в світі до чого. І та, чорнява, з копицею на голові й негритянським ротом. Я знав, що вона вміє свистіти. Рот наче для того створений. Як у Моллі. Чому та шикарна повія у Джемета вдягла вуаль тільки до носа. Чи ви ласкаво не скажете, котра зараз година? Я скажу тобі, котра година, у темному завулку. Щоб не віддувалися губи, щоранку сорок разів промов «примхи і призми». Та ще й малого голубить. Збоку все видно. Звичайно, вони розуміють, бачачи птахів, тварин, немовлят. До певної міри.

Не озирнулася, простуючи берегом. Гордовита шельма. Ой дівчата-квіточки, Бережаночки! Гарні очі у неї, прозорі. Це враження не так через зіниці, як через білки. Чи вона знала, що я? Звичайно. Як кішка, що її собака не може досягти. Жінкам годі спіткати такого, як Вілкінс, що навчався зі мною в школі, він малював Венеру голий-голісінький. Вважати це за невинність? Бідолашний телепень! Його дружина родилась у щастячку. Зроду вони не сядуть на лавці з таблицею «Обережно, пофарбовано». У них навіть на потилиці очі. Зазирають під ліжко, шукаючи того, чого навіть у заводі немає. Хочуть нажахатися до смерти. А око гостре, як бритва, Коли я сказав Моллі, що чолов’яга на розі Каф-стрит гарний на вроду, то думав, їй він припаде до вподоби, а вона зразу ж угледіла, що в нього замість руки протез. Так воно й справді було. Звідкіля це в них? Друкарка, що бігла, перескакуючи через дві сходинки у Роджера Ґріна, аби показати свої ноги. Гадаю, передається від батька-матері до дочки. Природжена властивість. Наприклад, Міллі сушила носову хусточку на дзеркалі, щоб не прасувати. Найкраще місце для оголошення, щоб воно впало жінці в око, це дзеркало. А коли я послав її до Прескота купити Моллі хустку Пейслі, до речі, треба примістити те оголошення, то вона принесла решту в панчосі. Розумне дівчисько. Я не казав їй зроду. І покупки вона носить теж хороше. Чоловіків ваблять такі дрібниці. Коли рука була червона, вона підіймала її вгору і тріпала, щоб кров відливалася. Від кого ти навчилася? Ні від кого. Щось мені казала няня. О, хіба вони не знають? У три роки вона стояла перед туалетним столиком Моллі, якраз коли ми мали виїздити з Ломбард-стрит у західний район. У мене личко гарне. Маллінгар. Хто знає? Так на світі ведеться. Молодий студент. У кожному разі чесна, не те, що та. Проте вона була хоч куди. Боже, я змокрів. Справжнє ти чортеня. Округла литка. Прозорі панчохи натяглися так, що ледь не тріснули. Не те, що сьогодні та потороча. А. П. Панчохи зібгалися. Або та на Графтон-стрит. Білі. Фе!

У небі вибухнула ракета, розкидаючи тріскучі стріли. Бризь і бризь, бризь, бризь. І Сіссі з Томмі майнули вперед, щоб побачити, а за ними Еді з колискою, а Герті й собі за скелі. Чи вона? Дивися! Дивися! Бач! Озирнулася. Знає кицька, чиє сало з’їла. Я бачив, голубонько, твої. Я бачив усе.

Господи!

Однаково пішло мені на користь. Так важко на душі після Кірнанових, Дігнемових. За цюю втіху велика дяка. Це є у «Гамлеті». Господи! Усе з’єдналося докупи. Зворушення. Коли вона відхилилася, мені аж у горлі запекло. Ну просто голова йде обертом. Він має слушність. Проте міг би вклеїти ще гіршого дурня. Замість того, щоб розмовляти чорті про що. Потім я тобі все розповім. Однак то була наче мова, яку ми вдвох розуміли. Неможливо? Ні, її називали Герті. Проте, може, то фальшиве ймення, як моє, і адреса «Долфінс-барн» задля ширми.

Її дівоче прізвище було Джеміма Браун,

І вона жила з матір’ю там, де Айріштаун {680}