Читати книгу - "Танок з драконами"

Але ти таки маєш рацію. Можливо, мені найкраще повернутися до островів. На Харлі є ще люди, які вітатимуть моє повернення. На Пайку теж. І на Чорнопливі Еурон не здобув собі друзів, коли вбив князя Баелора. Я б могла знайти дядька Аерона і підняти острови на бунт.

Ніхто не бачив Мокрочуба від самого віча, але його Потопельники твердили, що він ховається на Великому Вику і скоро з’явиться, щоб накликати лють Потоплого Бога на Вороняче Око та його поплічників.

— Трощи-Ковадло теж шукає Мокрочуба. І полює на Потопельників. Сліпого Берона Чорноплива схопили і піддали допитові. Навіть Сивому Мартинові начепили кайдани. Як ти знайдеш жерця, котрого не можуть знайти люди Еурона?

— Він — моя рідна кров. Брат мого батька. — То була слабка відповідь, і Аша це розуміла.

— Знаєш, яка моя думка?

— Гадаю, зараз дізнаюся.

— Моя думка така, що Аерона вже немає серед живих. Найпевніше, Вороняче Око врізав йому горло. А шукає його Бий-Залізо лише на те, щоб ми вірили у Мокрочубову втечу. Еурон боїться, щоб його не вважали вбивцею родичів.

— Ніколи не дозволяй моєму дядькові таке від тебе почути. Скажи Воронячому Окові, що він боїться убивати родичів — і він заріже власного сина, щоб спростувати твої слова.

Аша вже почувалася майже тверезою. Саме так на неї зазвичай впливав Трістіфер Ботлик.

— Навіть якщо ти знайдеш свого дядька Мокрочуба, ви двоє напевне програєте. Ви обоє стояли на король-вічі й не можете казати, що його скликали не по правді, як колись твердив Торгон. Ви зв’язані його присудом за всіма законами богів та людей. Ти…

Аша зморщила чоло і перепитала:

— Ану чекай. Торгон? Який ще Торгон?

— Торгон Спізнілий.

— Він начебто був королем за Віку Звитяжців. — Аша пам’ятала про нього це, але більше нічого. — То й що?

— Торгон Герейрон був найстаршим сином короля. Але король був уже старий, а Торгон — надто непосидючий, тож коли його батько помер, він саме набігав на Мандер зі своєї твердині на Сірощиті. Його брати навіть не надіслали йому звістки, а хутенько скликали король-віче, гадаючи обрати когось поміж себе для плавникової корони. Але капітани та королі натомість обрали королем Уррагона Дівера. Перше, що зробив новий король — наказав, щоб усіх синів старого короля стратили. І їх стратили. Відтоді люди кликали його Синорізом, хоча вбиті й не були його синами. А правив він майже два роки.

Тепер Аша пригадала, про що мова.

— Торгон повернувся додому…

— …і оголосив король-віче недійсним, бо не проголошував на ньому своє право на престол. Синоріз на додачу до жорстокості показав себе ницим та тупим, і коли відвернув від себе останніх друзів, то жерці проголосили його позбавленим престолу, панство підняло повстання, а власні капітани порубали його на шматки. Відтак Торгон Спізнілий став королем і правив сорок років.

Аша вхопила Тріса Ботлика за вуха, притягла до себе і поклала на вуста палкий поцілунок, а відпустила вже задиханим і розпашілим.

— Що це таке було? — запитав він.

— Це називають поцілунком, Трісе. Втопи мене як останню дурепу — я мала б пам’ятати!

Раптом вона замовкла і нашорошилася. Коли Тріс спробував щось сказати, вона на нього цитьнула і ще дослухалася.

— Це ріг. Хагенів ріг.

Перша її думка була про чоловіка. Невже Ерік Бий-Залізо дістався аж сюди у пошуках своєї збіглої дружини?

— Все ж таки Потоплий Бог мене любить. Я сижу тут, гадаю знічев’я, що мені робити, і раптом він од щедрот своїх посилає мені ворогів! — Аша скочила на ноги і вкинула кинджал назад до піхв. — Битва сама прийшла до нас!

Досягши замкового дворища, вона вже не йшла, а бігла підтюпцем. Тріс трусив у неї по п’ятах. І все-таки вони спізнилися — бійка скінчилася. Аша знайшла двох скривавлених північан коло східної стіни недалечко від потерни; над ними стояли Лорен Довга Сокира, Шестипалий Харл та Язикатий Грім.

— Кром та Хаген побачили, як вони лізуть через стіну, — пояснив Язикатий.

— Лише ці двоє? — запитала Аша.

— П’ятеро. Ми вбили двох, як вони ще й не перелізли, а Харл — іще одного на бойовому ході. Оці двоє дісталися дворища.

Один із двох був уже мертвий; його кров та мізки вкривали лезо довгої Лоренової сокири. Але другий ще дихав зсудомлено, хоча спис Язикатого Грома прип’яв його до землі у калюжі крові, що потроху розтікалася навколо. Обидва були вдягнені у виварену шкіру та строкаті брунатно-зелено-чорні кобеняки з нашитими навколо голови та плечей гілками і листям.

— Хто ти такий? — запитала Аша пораненого.

— З Кремінців я. А ти хто?

— Аша з дому Грейджой. Цей замок належить мені.

— У Жбирі сидить Галбарт Гловер. Каракатицям тут не місце.

— Скільки вас тут? — завимагала Аша. Коли той не відповів, вона ухопилася за спис Язикатого і крутнула. Північник скрикнув від болю; рана почала знову спливати кров’ю. — Навіщо ви прийшли?

— Заради пані, — відповів він, трусячись. — О боги, спиніться! Ми прийшли по пані. Врятувати її. Нас було п’ятеро.

Аша глянула йому просто в вічі й побачила там брехню. Налягла на списа, знову крутнула його в рані.

— Скільки ще? — засичала вона. — Кажи, бо помиратимеш до світанку!

— Багато, — схлипнув він між вереском і стогоном. — Кілька тисяч! Три… чотири… а-а-а… благаю…

Аша висмикнула списа з живота і увігнала обіруч у його брехливу горлянку. Маестер Галбарта Гловера казав, що верховинні роди надто ворожі один до одного, щоб зібратися докупи без Старка на чолі. «Може, не брехав. Може, просто помилявся.» Вона сама спізнала смак прикрої помилки на король-вічі свого дядька.

— Цих п’ятьох надіслали відчинити ворота для нападу головної потуги, — мовила Аша. — Лорене, Харле! Приведіть мені пані Гловер та її маестра.

— Цілими чи з кров’ю? — спитав Лорен Довга Сокира.

— Цілими і неушкодженими. Язикатий! Лізь на цю трикляту вежу і скажи Кромові та Хагенові, хай пильнують. Якщо побачать бодай зайця, я хочу знати.

Скоро дворище Жбиру наповнилося сполоханим людом. Її власні вояки поспіхом вдягали броню або видиралися на бойові ходи. Надвірні люди та челядь Галбарта Гловера видивлялися перелякано, шепотілися один з одним. Гловерового управителя довелося виносити з льоху — він втратив ногу, коли Аша брала замок. Маестер гучно заперечував, доки