Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Біля літака були ще добре видні їх поданні сліди. Ледь припорошені сухим сніжком, неподалік лежали постріляні Шлезінгером солдати. Могила англійських льотчиків була напіврозрита, але, дивна річ, з неї вирубали труп людини в цивільному одязі. Вирубали тому, що тіло намертво вмерзло, спаялося монолітом з вічною мерзлотою. Касян змів з нього сніжок і побачив, що тіло не просто намагались вирубати, його пробували роздягнути. Дії помічників Шлезінгера лише на перший погляд могли здатися беззмістовними а чи безцільними. На портупеї під пальтом, а точніше під правою пахвою у мерця був затиснутий плескатий предмет. Придивившись, Касян зрозумів, що то стальний контейнер. У подібних міні-сейфах німці перевозили особливо секретні документи. Для певності такі штуки обладнувались вибуховими механізмами. Сумніву не було: саме цей контейнер намагався забрати Шлезінгер. Обер-лейтенант так довго возився тут тому, що взяти контейнер було непростою справою. Шлях до нього заступала продовгувата металічна фляга. Вона була з тих посудин, які любителі спиртного носять у задній кишені штанів. Тут вона лежала у боковій кишені пальта. Чому вона опинилася там? Невідомо. Касяну довелося розрізати пальто, полу піджака, вийняти флягу, а потім уже на шматку дюралю розкласти невеличке багаття і, коли місце, де знаходився контейнер, протало, вийняти його.

На флязі була монограма з фамільним вензелем. Що воно значило — здогадатись було важко. Ті кілька букв, сплетених гравером у хитру, схожу на жука, віньєтку, нічого не говорили не втаємниченій людині. На контейнері напис більш зрозумілий: готичними літерами написано слова «Вікінг» і «Цілком таємно».

Великою була спокуса негайно відкрити контейнер і подивитись, що там у ньому за начиння, однак Касян стримав свою цікавість. По-перше, для того, щоб відкрити, треба було знати код, а по-друге, папери, мабуть, таки писані німецькою, а він в ній не так розбирається, як Ролф. Краще почекати, а потім разом і прочитати… «Цілком таємно». «Вікінг». «Вікінг»… Чи не про цей «Вікінг» говорив мені на озері в Хейккі солдат з Донбасу Микола Бистров?» Касян рантом почув його схвильований шепіт: «Якщо залишитесь живі, передайте нашим: біля Балстада, в шхерах, німецький підземний завод «Вікінг», там нова надпотужна зброя…»

В голові Касяна одна по одній змінювались картини Балстада, Хейккі, Глом-фіорда, Тромсьє, Хаммерферста. Згадались Бояров, Тюрин, що пішли в район Балстада на пошуки особливо важливого об'єкта. Вихор думок, згадок, фактів, домислів, неначе різнокольорові камінчики, кинуті в тисячний раз рукою художника, раптом лягають в узор, так і в його свідомості визначилась струнка, на диво ясна картина подій, свідком яких йому в різний час довелося стати. Відсутні в логічному ланцюгові поведінки Шлезінгера ланки враз стали на свої місця, і Касян зрозумів, що передчуття не обманювало його: він тримав у руках документи великої ваги. «Перше, що треба буде вробити, коли доберусь до бази, це просити Ролфа знову вв'язатися а розвідвідділом дивізії і повідомити про контейнер. Ні, здається, не марно я плив сюди на острів!»

Гаряча хвиля вдарила йому в обличчя. Навіть голова зашуміла від хвилювання. Часто і важко гупало в грудях серце. Скелі, гори, небо здригалися при кожнім його ударі. Стояв і дивився на флягу, на контейнер, не маючи сили зрушити з місця. Мабуть, що довго стояв би так у глибокій задумі, але тут йому до ніг кинувся Рудий.

— Ти чого це прибіг? Тобі хто дозволив кинути пост? А-а! Розумію. Прокинувся наш містер… Ну, добре, ходім до нього. Ходім.

Рудий гавкав, стрибав круг Касяна, бігав, принюхувався до снігу, потім раптом вскочив до літака і зник у його покаліченому череві. Звідти за хвилину-другу почувся його радісний голос. Він не гавкав, а кричав, так ніби знайшов щось дуже важливе і цінне, кличучи поглянути на його знахідку. Касян відсунув дюралеві двері, що висіли на одній петлі, і зазирнув всередину: Рудий скрібся у хвостовий відсік. Довелося влізти всередину, збити клямку і відкрити люк аварійного відсіка. Там лежав мішок з галетами, беконом, сірниками та іншими необхідними речами, котрими англійське військове інтендантство випосаджує кожен літак на випадок аварії.

— Ну, друже, і нюх у тебе… — похвалив пса Касян. — Тепер ми королі! Зараз прийдемо до твого містера, розігріємо бекон, заваримо чайку і буде у нас банкет. Але спочатку нагодуємо нашого Патріка. Ходім швидше до нього, а то він там, уже, певне, бог зна що про нас з тобою дума. Кинули, мовляв, повтікали.

Здершись на лобастий каміні., біля підніжжя якого лежав розтрощений «бофорт», Касян побачив сонце. Воно майже повністю викотилось з-за гірської гряди, проте відірватися від її гостряків у нього ще не було сміливості. Касян підморгнув до сонця: «Сміливіше, світило!» І воно, ніби і справді почувши його, відважилось, одштовхнулось кволими ще золотими ніжками променів від землі і попливло над нею гордо і вільно.

— Оце по-нашому! — крикнув Касян. Він потріпав по вухах Рудого, дістав з мішка дві галети, одну кинув псові і вони заходилися жувати. Робота була не з легких. Почувався так, ніби гриз рифлене скло.

— Так, друже, певне, їх таки краще умочати в гарячий солодкий чай! — признався він Рудому. — Та не тужи. Скоро ми будемо їсти свіжий хліб, напечемо пирогів! Ти бачив, скільки там борошна у старій шахті? Ото ж бо й є…

Касян подумав, що коли б вони з Людвігом мали більше часу і зайшли тоді в Баренцбург, тоді, коли так поспішали на Лонгір, коли б ще тоді зазирнули в стару шахту, хто зна, можливо, події у тому останньому бою розгорталися інакше. Може, і Уве Ролл Люнд, і решта полеглих зараз були б живі. Але як би там не було, про запаси в штольні треба сказати Людвігу. Він, певне, ламає зараз голову над тим, чим годувати людей. А тут їжі на рік вистачить, коли не більше.

Вони з Рудим уже рушили були до перевалу, але тут Касян помітив дві цятки на білому столі плато. Вони рухались. Спочатку подумав — стомились очі, але ні, там рухались лижники. Вони бігли з навітреного південно-східного боку, звідти, де за уявленням Касяна мала бути база загону.

— Ого-го-го! Я ту-ут! — закричав на