Читати книгу - "Тринадцять градусів на схід від Грінвіча"

Була полярна ніч, і навіть у часі важко було зорієнтуватися, не то що на місцевості, яку, як з'ясувалось, знав дужо погано. Тягти волоком через гори хлопця, що так і не прийшов до нам'яті (при тому, що й сам був зараз не в кращій формі) Касяну здалося справою безнадійною, і він вирішив обійти гряду скелястих гір, через яку перевалив загін. Думалось, що так, хай і трохи пізніше, а вийде в Долину Гейзерів. Та склалось інакше. Він обійшов уже не одну гряду, а скошені, безверхі гори все вставали перед ним стіна за стіною. Знову доводилось забирати праворуч. Зрештою з'ясувалось, що йшов не на південний захід, а майже чітко на захід. Долина Гейзерів залишилась десь ліворуч, за стесаними горами, а він, сам того не бажаючи, вийшов до Баренцбурга, У всьому цьому Касян розібрався трохи пізніше, прикидаючи на карті свій «сліпий» маршрут, а тоді йому чомусь здавалось, що ось ще один-другий горб подолає — і відкриється очам довгождана долина.

Баренцбург був мертвий, і тому Касян вирішив перепочити в старій шахті. Була надія розвідати, чи лишились тут старі продовольчі запаси, які перед евакуацією з Барепцбурга він разом з іншими зносив до штольні. Добрий овечий кожушок теж у такий мороз не лишній. Тепла одежа особливо потрібна зараз льотчику. У нього комбінезончик на риб'ячому хутрі. Для теплої кабіни літака — ще так-сяк, а тут, на вітрюгані… Касян озирнувся і побачив, що англієць дивиться на нього осмисленим, здивованим поглядом.

— Ну, що, хлопче, будемо жити? — Касян посміхнувся.

В куточках очей льотчика тож заграли промінчики зморщок. Так два чоловіки обмінялись почуттями радості з приводу врятованого життя. Ці почуття виповнювали душі обох, проте назовні виливались скупо. Зате пес не приховував радості. Він стрибав, скавучав, гавкав, встигав лизнути льотчика і виявити свою вдячність Касяну.

— Чого скачеш, дурнику? Радий, що хазяїн оговтався? Бачу, радий, — Касян потріпав його по міцній кудлатій шиї і раптом подумав: «Який же він йому хазяїн? Не міг же цей хлопець тримати пса в кабіні військового літака? Виходить, ти місцевий, найсправжнісінький абориген. Тоді ти двічі молодець, коли рятував не хазяїна, а просто людину. Людину, що опинилась у біді…»

Він обережно спустив схилом льотчика, розшукав занесений снігом вхід до штольні, але, перш ніж увійти, довго стояв і дивився через затоку у бік Сплячого Рицаря, де на плато лежали уламки того бідолашного «бофорта», на якому прилетів на острів його супутник. «Що ж ви все-таки там шукали, гер Шлезінгер? Ця ваша прогулянка із Свеа мала певний сенс, але в чому він полягав? От запитання… А може, цей хлопець знає?» Касян втягнув льотчика під склепіння штольні, розпеленав і, простягаючи флягу із спиртом, сказав:

— Ковтни.

Той заперечно завертів головою.

— Ти випий! Я його теж не дуже… Та хто б його взагалі пив, якби не мороз!

Льотчик сьорбнув разок. Повернув флягу. Руки його здригалися від слабості.

— Не дрейф, усе буде гуд. Тебе як звати? Не розумієш? Ну, я, наприклад, Касян, а ти? Ай ем Касян… — він тицьнув в себе пальцем. Потім показав на льотчика. — А тебе як величають?

— Патрік… Ай ем Патрік. Белфур. Белч…

— Патрік? Зрозумів… Значить, Патрік Белфурович Белч по-нашому.

Льотчик хотів ще щось сказати, але слова давалися йому важко, Касян помітив це.

— Ти не трудись… Чуєш, не трудись, хлопче… Зміцнієш, тоді і поговоримо, а зараз відпочивай. — Касян приклав до щоки складені подушечкою долоні і схилив голову, заплющив очі. — Спи! Відпочивай! Зрозумів?

Важкі, червоні повіки льотчика самі собою склепилися. «Мабуть, від тебе зараз, шановний містер, нічого не доб'єшся. Треба самому збігати і подивитись на місці, що там і як. Коли вже так вийшло, що ми опинились майже поруч, то треба оглянути все уважненько. Щось же воші там шукали серед уламків… От напою вас чайком, відпочину трошки і збігаю. А тим часом хтось і до нас на допомогу прийде. Людвіг про нас не забуде…»

— Не можуть же вони нас кинуть напризволяще, правда, Рудий?

Пес гавкнув у відповідь і нагострив вуха. Зірвався кудись бігти, потім зупинився і почав гавкати у темряву штольні голосно, дзвінко.

— Що ти там почув? — спитав Касян.

Рудий повернувся до нього, заметляв хвостом, наче вибачався за безпідставну тривогу. Однак Касян усе ж підвівся і пішов у глибину штольні. Склад знайшов одразу. Ніхто тут, окрім песців, не встиг похазяйнувати. Проте міцні дошки ящиків виявились песцям не по зубах. Касян розбив ящик з сухарями, взяв пачку рафінаду, банку топленого масла, пару кожухів і повернувся до льотчика. Той спав. Поруч з ним влігся стомлений Рудий. Касян зняв з плеча мішок з припасами і поклав поруч з Патріком. «Відпочивайте, а я тим часом змотаюсь…» Ця думка вже заволоділа ним. Він знав себе — доки не зробить того, що задумав, не заспокоїться. Став на лижі і, петляючи схилом, почав спускатися з тераси на терасу. Вже виїхав був на лід, коли побачив: Рудий біжить слідом.

— Вернись! — наказав йому Касян. — Вернись, дружок, ти там потрібніший! Я скоро повернусь…

Пес крутився дзигою, скавучав, йому не хотілося повертатись, але Касян прикрикнув на нього, і довелось підкоритися.

Відстань від Баренцбурга до місця катастрофи «бофорта» пробіг швидко. Біг з піднесеним почуттям і тому навіть крутий підйом до Сплячого Рицаря подолав легко, без напруги. Радісне передчуття сповнювало його хвилюванням, так ніби саме зараз мало статися щось дуже важливе, чого Касян так досі і не з'ясував для себе. «Ну, що може бути важливого там, на місці катастрофи? Коди і шифри радист знищує перш за все. Тому навряд чи там є щось варте уваги… Тоді за чим до уламків бігав Шлезінгер? Чому він, як тільки побачив нас, прибрав свідків?» Касян був переконаний, що саме там біля розбитого