Читати книгу - "У пошуках легенди Книга 1 , Yu Lee"

– Так, вони вже розпорядилися зібрати нам провізію в дорогу і просили передати, щоб ти до них зайшла, вони ще з приводу вчорашнього в тебе не все розпитали.

– Провізію кажеш..., мені б одяг який дали, – зітхнула я і вигнавши Ніка з кімнати, швидко переодяглася в тренувальний костюм який трішки збігся після прання, бо штани стали коротші і попрямувала до тимчасових правителів цього замку.

– Анко, люба, я чула, що трапилося щось серйозне. Вам з Ніком неодмінно треба повернутися, королівство потребує вас у такий час, – налетіла на мене Нілла.

– Я теж про це чула, але навіть не знаю, як на це реагувати. Те, що повернутись потрібно, це факт, дракона то я точно Августію покажу, – подумавши трохи додала. – Точніше я йому дзеркало надам і нехай милується на свого дракона.

– Роби як вважаєш за потрібне, – посміхнулася вона.

– Хоча офіційної коронації ще не було, відколи ти переступила поріг цього замку і опанувала свою справжню форму, ти вже є нашим правителем. Такою була воля твого дідуся. Але, враховуючи обставини і мою обіцянку, я не буду тебе тут затримувати і залишусь далі на керівній посаді, поки ситуація не вирішиться. У будь-якому випадку, я думаю, тобі спершу дуже багато чого захочеться обговорити з Отісом, – пояснив Орн.

– Так, ви маєте рацію, перш ніж щось робити тут, потрібно нарешті розставити на місця все, що відбувається в моїй родині і в королівстві.

– Ти молодець, все правильно зрозуміла. Але я хочу тобі сказати ось що. Якщо тобі потрібна наша допомога, ти тільки попроси. Вся наша раса прийде до тебе, якщо така буде твоя воля, – сказав він. – Як мінімум, ми тепер у будь-якому разі просто зобов'язані захищати та оберігати нашого законного правителя.

– Дякую вам. Я сподіваюся, що до цього не дійде, але…, – хотіла я щось сказати, але була така їм вдячна, що навіть розплакалася.

– Скоріш за все, це і був початковий задум Августія. Але побачимо, до чого це призведе. Можливо, він дійсно матиме рацію і наші народи таким чином помиряться через довгі століття.

– Вибачте, але про що ви кажете? – не зрозуміла я.

– Про твою подорож сюди. Твій дід залишив мені свого роду заповіт, в якому говорилося, що коли ти чи твої діти, які володіють магією стихії, самостійно відшукають шлях на свою прабатьківщину, пройшовши задля цього всі необхідні труднощі та випробування, без яких сюди не дістатися, то саме тоді з'явиться Правитель гідний прийняти  владу над драконами. Передбачалося, що це станеться набагато пізніше, адже Отіс не хотів ось так одразу вивалювати все на тебе. З дня смерті твоєї сестри минуло не так багато часу, особливо за мірками драконів. Але, тим не менш, дивлячись на ваш щирий  подив з Ніком, можна зробити висновок, що ви практично нічого не знали до цього часу про драконів, або їх місцезнаходження. Отже, всі умови твого діда дотримані.

– Коли ж дідусь усе це задумав? Так, а Нілла мені інше говорила в тренувальній кімнаті, – згадалося мені.

– Нілла цього не знала. Через якийсь час після свого відходу, коли Отіс вирішив, що йому час скласти з себе обов'язки короля. Вважаю... він відчував відповідальність за деякі свої рішення, але довгий час був занадто впертим. А життя серед людей допомогло йому це усвідомити. І піддавшись нашим умовлянням, він почав готувати спадкоємця, який на той момент підходив під критерії. Але після трагедії він вирішив уже не втручатися і надати можливість вам самим творити свою долю. Про це я вже тобі розповідав. Не виключаю, що це сам Отіс розповів Августію про плани передати у майбутньому владу своїм нащадкам через подібне випробування. І цими знаннями ваш Голова розпорядився дещо своєрідно, видавши тобі завдання з пошуку драконів у слушний для цього час, – визнав він.

– Он воно як, – нарешті і я все усвідомила.

– У будь-якому разі, – продовжив він, – я лише прошу тебе бути обачною. Адже ти тепер відповідаєш за долю всього нашого народу. Августій ​​та його інтриги це одна справа, але пам'ятай, що відтепер ти не лише людина та мешканець Ількора, а ще й дракон.

– Так, – впевнено кивнула я. – Цей шкідливий дракон більше не зможе так легко вплинути на мене, вже повірте. Щоправда у нього і раніше не особливо це виходило, – посміхнулася я.

– Радий це чути.

Поговоривши з ними ще трохи про справи насущні і про моє перетворення, особливо про те, чому все пішло не так, як треба, я раптом згадала одну дуже важливу деталь.

– Скажіть, а як повернутися назад?

– Точно, – раптом згадав Орн. – Вам потрібно буде скористатися порталом, який викине вас приблизно на півдорозі звідси до поселення людей.

– А потім? Адже місто під бар'єром і з-під нього, начебто, неможливо вийти.

– Так воно так, але, наскільки я знаю, твій дід мав навчити тебе одному закляттю, – відповів Орн. – Ти в дитинстві мала розучувати його як своєрідний віршик. Зараз це ваша єдина можливість вибратися звідси, бо наступна буря і перезарядка бар'єру станеться досить нескоро. Тим більше, твоя поява тут і була його останньою перезарядкою. Отіс зачарував бар'єр на автоматичний шторм за появи своїх нащадків поруч із ним, але це було розраховано всього на один раз.

– «Так ось  що це було...», – замислилася я.

– Ну, пригадуєш віршик, про який я говорю? – знову звернувся до мене Орн.