Читати книгу - "Цілитель Азаринту, Рейгар"

Вона помре. Настільки, наскільки ми, ймовірно, це зробимо, - сказав Едвін. Ніхто не заперечував цього, і навіть Феліція не виглядала так, ніби вона не погоджувалася. — Ходімо нас знайти, як тільки зміцнієш. Сильніший, ніж я зараз.

.

Ілея тільки заціпеніло похитала головою. Феліція підбігла до неї і обійняла з усієї сили. Ілея відповіла так само.

.

Ти дивна група. Чому мені сумно бачити, як ти йдеш, коли я повинна бути сповнена радості, щоб нарешті позбутися вас, монстрів? — тихо запитала вона, все ще обіймаючи Феліцію.

— Будь ласка, Ілеє, не роби дурниць. Він справді захищає тебе, — сказала Феліція, ледь посміхаючись, дивлячись на неї. Живи щасливим життям і боріться з усім, з чим ти можеш боротися, добре?

?

— Як я міг відмовитися від такої спокусливої пропозиції?

Отже, моргати на платформу в останній момент було б поганою ідеєю тоді...

Вона досить часто розмовляла з Феліцією з тих пір, як приєдналася до партії свого брата, і звязок, що утворився в результаті сварки, є чимось особливим у порівнянні з звязком, що утворився під час спільної роботи в закладі швидкого харчування, як підказує їй власний досвід Ілеї.

Феліція не обовязково відчувала себе хорошим другом, скоріше кимось, кого потрібно захищати. Вона, звичайно, могла подбати про себе, але в ній була невинність, яку важко було пояснити. Ще важче, враховуючи, що вона ледь не відрубала голову Ілеї під час їхньої першої зустрічі.

Ілея мало дбала про Едвіна. Він був, мяко кажучи, здібним бійцем, але для Ілеї він був просто прагматичним мудаком.

— Я поважатиму твої бажання, Феліція. Не смій помирати на мені. Вона подивилася на Едвіна, відпускаючи Феліцію з їхніх обіймів. Це стосується і вас двох. Одного разу я буду тим, хто навчить тебе чогось у поєдинку. Просто почекайте. Але вболіваю за рівні та поради.

.

— Бережи себе, Ілеє, — посміхнувся їй Едвін і розвернувся, щоб вийти на платформу.

.

— Не забудь їсти своє мясо, маленький, — сказала Аліана. Ілея відповіла, кивнувши головою, все ще надто обережно поводячись із жінкою, щоб навіть думати про овочі.

!

Ілея, ти молодець! Не вмирайте тут. І остання порада опікуни, ймовірно, прокинуться, коли ми підемо. І досліджуйте більше, ймовірно, там ховаються якісь скарби. Мені також дуже подобається твій новий клас, ти збираєшся розчавити їх усіх! — сказала їй Феліція тихим, але схвильованим голосом. Очі Ілеї трохи розширилися, коли Феліція посміхнулася їй.

?

Як, чорт забирай, ти дізнався про мій клас?

?

Коли я маю тебе знайти? І куди? — прошепотіла Ілея, але Феліція похитала головою.

.

Брат зараз майже двісті рівнів, якщо це допоможе. Я не можу допомогти вам з тим, де... Але ти розумна, розберешся, — сказала вона і підморгнула їй.

.

Ілея не могла не посміхнутися від чистої радості та пустощів, які випромінювала жінка перед нею.

Дякую. Тоді я скоро побачу тебе, — сказала Ілея, продовжуючи посміхатися. Нарешті Феліція розвернулася і приєдналася до інших на платформі.

.

Ілея востаннє заплющила очі на Едвіна, і в обох був однаковий рішучий вираз обличчя. Обидва їхні вислови передавали одне й те саме значення Не вмирай.

Феліція помахала рукою Ілеї. Двоє інших просто стояли, поки Ілея відповідала на хвилю своєю. Мана піднялася, і Ілея побачила, як навколо круглої платформи утворилася спіраль. Величезний німб світла почав оточувати їх, і перед тим, як вона втратила їх з поля зору, вона побачила, як Едвін посміхнувся і вигукнув О, про те, щоб навчити мене чомусь? Я хотів би побачити, як ти спробуєш...

.

Потім, спалахнувши, троє зникли.

? ! .

Якого дідька? Я хотів би, щоб ти спробував? — вигукнула Ілея, топчучи землю в тепер уже порожній печері. Ким його вважає цей панк? Я, блядь, вдарю його дупою об землю! Поблажлива матуся! Я зітру цей самовдоволений погляд з його обличчя своїм довбаним кулаком...

.

Всі охоронці, крім сотника, поволі оживали, коли вона кричала, але Ілея не зупинялася. Вигукнувши, вона обернулася до охоронця меча, що наближався, який повільно відкривав свій тулуб.

— Якого біса ти дивишся, мудак?

.

Опікун начебто нічого не зрозумів і просто напав. Всі бафи Ілеї ожили відразу. Вона безрозсудно кліпнула на сторожа, залишивши за собою слід блакитного та вогняного світла.

Наступної миті Еш огорнув її, коли її кулак вдарив молотком у машину. Один з мечів перерізав їй руку, пробивши пелену попелу, але Ілеї було байдуже. Це тільки розлютило її. З усіма її новими навичками та характеристиками гнів перетворився на потребу ефективно знищити всіх своїх ворогів у кімнаті.

.

Її кров пофарбувала землю, коли її кулак вдарився об охоронця і розгойдав металеву конструкцію. Все більше і більше з них приєднувалися до боротьби, в той час як слимаки металу заривалися в землю навколо неї, вражаючи більше охоронців, ніж передбачувана ціль.

,

Вона кліпала крізь масу лез, мало дбаючи про власне благополуччя. Слимаки перчили її, але, коли раніше вони були смертельно небезпечними, вони лише трохи сповільнили її зараз.

І ось вона боролася. На її тілі зявлялося все більше і більше порізів і синців, коли вона обмінювалася ударами з охоронцями навколо неї, загоюючи лише значні травми. Біль був тупий і тільки підштовхував її вперед.

.

Три слимаки вдарили її по грудях і відкинуло на кілька метрів назад. Вона ковзнула по землі, перш ніж кліпнути очима всередині групи з майже сорока охоронців.

Хоча раніше їй було важко битися з чотирма з них одночасно, саме тоді вона намагалася не приймати від них ударів. Оскільки їх було так багато навколо неї, їхні великі розміри були скоріше шкодою, ніж перевагою проти одного, телепортованого винищувача з ближнього бою.

Охоронці далекого бою поранили своїх товаришів, більше зосередившись на знищенні будь-яких непроханих гостей, ніж на тому, щоб не атакувати їхні машини зі зброєю в руках.

? ?

— Чому я взагалі роздратований? — буркнула Ілея, вдаряючи іншого охоронця. Я погодився залишитися. Може, й не варто. Але вона запитала мене. Щоб мене убезпечити. Чому інші люди вирішують, що добре для мене? З чим я можу впоратися, а з чим ні?

Вдаривши ногами по голові охоронця, він тріснув посередині, сигналізуючи про першого збитого ворога після десяти хвилин безперервного бою. Ззаду кинулися три мечі, але їх відбив Попеляста Плащаниця,